Більшість українських туристів приїздять до тайської столиці Бангкок як перевалочного пункту на шляху до одного з численних морських курортів. Або, у крайньому разі, – затримуються тут на деньок, аби мати бодай якесь уявлення про цей надсучасний мегаполіс. Водночас екзотичних принад у самому місті та довкола стільки, що не пошкодуєте, якщо залишитеся тут набагато довше

Володимир Ільченко

Базарна екзотика

Відчути дух східної країни найкраще на базарі. У Таїланді вельми популярна торгівля всіляким крамом із човнів.

Плавучий базар Дамноен Садуак
Плавучий базар Дамноен Садуак

На плавучий ринок Дамноен Садуак, що за сто кілометрів від Бангкока, можна дістатися кількома шляхами. Найекзотичніший – автобусом, а потім човном по каналу. Сама подорож по водній магістралі, що пролягла через тропічні ліси та екзотичні поселення, збагатить ваші враження й сторінку на Фейсбуці такими знімками, що всі знайомі ахнуть. А базар – це щось справді унікальне, заради чого варто летіти на край світу.

На базарі продають усілякий крам прямо з човнів
На базарі продають усілякий крам прямо з човнів

Тут торгують прямо з човників або на березі – усім, що тільки можна купити в східному світі. Навіть зміями…

Японська туристка, що йшла переді мною, вражена нагромадженнями тайської екзотики, випустила з рук фотокамеру, яка впала в не зовсім прозору воду каналу. Дівчина ледве не заплакала, почала емоційно пояснювати своє горе якійсь торговці, показуючи на воду.
«Спокійно, – сказала торговка, – не ви перша, не ви остання»…
Зателефонувала комусь по мобільному, за хвилину з’явився готовий до таких послуг чоловік, і після нетривалого узгодження ціни («Розумієте, пані, це нелегка робота – діставати з мулу випущені гаджети…») фотокамеру було піднято на поверхню. Японка була просто щаслива.

Разом із нею раділа ще із сотня туристів (у тому числі і я), котрі співпереживали, зібравшись довкола.

Якщо у вас обмаль часу, постарайтеся знайти кілька годин на відвідання «звичайного» міського базару в Бангкоку. Радити щось купувати – мабуть, марна справа, для цього, напевне, і всього журналу замало буде. Особисто я придбав собі суперсмачне тайське манго, фрукт дракона (пітахайю) і кокосові чіпси. Свіжий славнозвісний дуріан – так і не наважився спробувати, куштував тільки в сухому вигляді. (Свіжий фрукт має вельми специфічний запах, хоча, як стверджують місцеві, «делішес».)

Вид на місто з Continent Hotel у Бангкоку
Вид на місто з Continent Hotel у Бангкоку

Парки, храми, тиша і спокій…

Особисто я не дуже люблю принади сучасного міста – віддаю перевагу природі. Хоча, безперечно, урбаністичні краєвиди тайської столиці варті уваги.

Туристичне Управління Таїланду надало українським журналістам можливість переконатися, як тайці бережуть свої минувшину та зелені багатства – ліси, парки, садово-архітектурні витвори.

У національному парку міста Аюттхая
У національному парку міста Аюттхая

За сто кілометрів на північ від Бангкока знаходиться давня столиця Таїланду Аюттхая, де розташувався екзотичний національний парк. Це комплекс зі стародавніх храмів – пагод, великих і малих скульптур Будди, залишків палацу. Місто процвітало з ХІV до ХVІІІ століття і вважається, що було найбільшим у світі. Аж поки його розгромили війська сусідньої Бірми.

Тайці пишаються заповідником «Ампава Чіанпаттхананурак», у якому зберігаються екзотичні рослини країни, а також виробляють традиційні для Таїланду продукти з кокоса – кулінарні, алкогольні, косметичні. Як-от: кокосовий цукор, кокосове молочко, кокосовий крем, кокосовий лікер тощо. Загалом людина може прожити, використовуючи продукти лише з цієї цінної рослини.

Місто Аюттхая процвітало з ХІV до ХVІІІ ст.
Місто Аюттхая процвітало з ХІV до ХVІІІ ст.

Усе це тут можна придбати, що ми й зробили. Щоправда, слід пам’ятати, що рідини треба пакувати в сумку для багажу (кажу це з власного досвіду: дві пляшечки з кокосовим сиропом довелося залишити в аеропорту, бо я необачно запхнув їх до ручної поклажі).

Деякі парки в Таїланді були засновані їхніми правителями. Так, на початку ХІХ століття в Таїланді правив король Рама ІІ, який був поетом і художником. Він створив парк, який так і називається – Меморіальний парк Рами ІІ, – щоб увічнити те благословенне місце, де він сам народився.

Тут панують ідеальна чистота, тиша й спокій. Звуки видають тільки пташки. На галявинах можна зустріти варанів.

! IMG_8088
Зображення Будди, вирізане в корінні дерева

До парків на сході взагалі особливе ставлення. У таких місцях не прийнято голосно розмовляти, реготати, робити якісь різкі рухи. Тут забувають про все суєтне й неприємне, розслабляються й думають про красу і вічність…

Золотий Будда у храмі в дереві
Золотий Будда у храмі в дереві
! IMG_8438
Ват Банг Кунг – храм у дереві

Поблизу Ампави зберігся дивовижний храм, що має назву «Ват Банг Кунг» (храм у дереві). Його збудували ще чотири століття тому, і за цей час він обріс корінням та гілками баньянового дерева. І виглядає так, наче розмістився в стовбурі дерева. Усередині храму, як і годиться, – золотий Будда.

! IMG_8423

Скульптурна композиція увічнює захисників королівства від бірманських нападників
Скульптурна композиція увічнює захисників королівства від бірманських нападників

Поруч розташувалася композиція зі статуй тайських боксерів – захисників цієї землі (Королівства Сіам) від бірманських нападників. На той час – 1768 рік – завойовники підкорили сусідні землі, проте генерал Таксин, який потім став королем, зібрав бійців і відбив напад. Ці бійці й увічнені на майданчику біля легендарного храму.

Хата з динозавром

Тайці залюбки навчають туристів усіляких екзотичних фішок. За помірну плату можна навчитися куховарити, плести капелюхи та всілякі вироби з пальмового листя й навіть розмальовувати посуд. Порцеляновий цех біля Ампави має не лише крамницю, де продається посуд, розмальований у давньому стилі бенджаронг, – туристи можуть спостерігати за процесом розпису й намалювати щось собі.

Розпис полягає в нанесенні тонким пензликом безлічі ліній, які зливаються у дивовижний візерунок. Мистецтво бенджаронг походить з Китаю і означає «п’ять кольорів».

Майстриня розписую порцеляну в стилі бенджаронг
Майстриня розписую порцеляну в стилі бенджаронг

Ми спостерігаємо за майстринею, яка зосереджено виводить лінії. Намагаюся щось запитати, але вона не реагує – надто зосереджена на своїй роботі…

Інструктор роздає чашки з кришечками, фарби, пензлики, проводить короткий інструктаж.

– Малюйте, що хочете, потім ми поставимо ваші витвори в піч, і завтра можете забрати готовий розмальований посуд.

Чашки, розмальовані українською групою
Чашки, розмальовані українською групою

Що, як правило, малюють українці? Півники, калину, зозульки… Хтось зобразив портрет Шевченка, хтось – Чарлі Чапліна. Мені захотілося відтворити українську хату. А на кришечці – динозавра. Напевне, корова чи кінь виглядали б там більш органічно, але динозаври в мене виходять краще…

Огірок з морського дна

Життя тайського села демонструє громада Бан Нам Чіао поблизу міста Трат. Громада успішно реалізує програму екотуризму, підтримувану міжнародними організаціями, її залюбки відвідують туристи. У селі співіснують послідовники двох релігій – буддисти та мусульмани, які виявляють надзвичайну толерантність одне до одного.

! IMG_8454
Село Бан Нам Чіао традиційно займається риболовлею

Традиційно мешканці села займаються риболовлею. «Човен для вилову скумбрії не може піймати краба», – кажуть місцеві рибалки. Ця приказка формулює головний принцип тутешнього населення: невтручання у справи іншого. Щось на кшталт «моя хата скраю…» – тільки без негативного підтексту.

Нас посадили у два великі моторні човни й вивезли прямо в море – місце традиційної рибалки. Тут порівняно мілко, як на чорноморському лимані, вода – за тридцять градусів, на дні – товстий шар мулу. Охочі можуть стрибнути з човна й ловити всіляку живність руками.

Охочих небагато. Не всі взяли купальники, та й у мулі колупатися мало хто любить.

Я не гидливий. Моя нижня білизна здалеку нагадує плавки, тож без вагань стрибаю в наповнену морськими істотами воду. Стаю на дно, занурюючись ледве не по пояс у «перину» мулу. Підошва торкається чогось бридкого… Спочатку відсмикую ногу, потім розумію, що то всього-на-всього морський огірок. Обережно намацую живу «ковбаску» руками, дістаю на поверхню, кидаю в човен. Вереск звідки сигналізує, що мети досяг. Дівчата на човні гидливо розглядають невинну морську істоту, найсміливіші досліджують на дотик і врешті – рятують, викинувши за борт.

Рибалка демонструє морського огірка
Рибалка демонструє морського огірка

На дерев’яному майданчику біля причалу нас чекає смачний тайський обід, у приготуванні якого беруть участь всі охочі – звісно, під керівництвом кухара.

Після обіду досвідчена майстриня навчає плести популярні тут капелюхи з пальмового листя. Ці капелюхи (по-місцевому – «нгопи») не лише захищають від сонця, а й відіграють роль парасолі, оскільки не пропускають дощову воду.

У селі можна й заночувати, але в нас такої можливості немає. Вертаємося до міста Трат, з якого на нас чекає пором до острова Ко Чанг.

! MG-8665712700860219a669b0317c086ee8-V
Традиційне тайське шоу з лялькою

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

19 − 15 =