Леся Москаленко
Фото автора і depositphotos.com
Щоб отримати від Ісландії максимум задоволення, треба бути правильно екіпірованим. Це правило номер один! Великих перепадів температури тут не буває, зате є вітер і погода змінюється, як собі хоче, по кілька разів на день. Майже все, що ви давно мріяли побачити, поливатиме вас водою: гейзери, водоспади, море, гарячі озера і річки. Ну і дощ! Тому джинси і футболка для мандрівки Ісландією – погана ідея. Цупкі непромокальні штани, така ж куртка і взуття – те, що треба. Тут ви встигатимете намокнути тричі до обіду і ще двічі – після. А ще частіше ви будете казати: «Яка краса, так не буває!»
Чого ми поїхали до Ісландії
Ми вибралися до Ісландії у рамках нашого проекту Мандри Ветеранок. Ми – це засновниці проекту: я, Марія Берлінська та Андріана Сусак. Відправили до Ісландії вже дві групи українських ветеранок, послухали їхні відгуки про далекий острів і зрозуміли, що щось ми важливе у цьому житті пропустимо, якщо самі не поїдемо і оце все не побачимо.
Сподвиглися! На запрошення подружжя українських патріотів – Любомири та Михайла, летимо на тиждень. Найдешевші квитки виявилися у Wizz Air через Познань та через Вільнюс (ще дешевші через Лондон, але ж – віза!).
Туди летимо з пересадкою у Вільнюсі, назад – у Познані. Переліт коштує від 100 євро в один кінець (дві ділянки) із ручною поклажею. Одна одиниця багажу це плюс 50 євро в один кінець (на кожному відрізку). Та воно і без сенсу, найважливіші для мандрівки речі займають небагато місця.
Туризм це добре чи погано?
В Ісландії без коліс робити нічого. Чимала частина населення острова живе в Рейк’явіку і околицях, а більша частина острова– це десятки і сотні кілометрів незайманої природи, які вам треба буде якось долати. Є сміливці, які їздять на велосипедах, та більшість орендують автівки.
Ми теж орендували авто. Ціни, як всюди – від 350 до 500 євро на тиждень за авто середнього класу. Плюс 150–250 євро страховка. Якщо ретельно шукати і відстежувати, можна «впіймати» спеціальну пропозицію з гарною страховкою, що включена у вартість. Штрафи і ціни тут такі, що краще перестрахуватися!
Дороги гарні, але вузькі і потрібен якийсь час, щоб до цього звикнути. У процесі звикання їдеш собі кілометрів 60–70, а позаду терпляче тягнуться місцеві, ні обігнати, ні об’їхати. Іноді, дуже зрідка трапляються нервові суб’єкти, але й ті, як нам пояснили – приїжджі.
Корінне населення острова виглядає, як вікінги, почувається так само. Куди їм поспішати, чого напружуватися? Їхні кілька мільйонів туристів і так приїдуть! До речі, деякі ісландці вже починають думати, що через такий наплив гостей острів почав «псуватися».
Турпотоки можуть зруйнувати крихку екосистему, у місцях, раніше незайманих, з’являється сміття, туристи шастають всюди, топчуть мохи, ні до гейзера тобі підступитися, ні до термального озера, ані до айсберга.
Те, що коштувало три роки тому 20 євро, тепер коштує всі 100! Як приклад, квитки до Блакитної лагуни – найбільшої і найрозкрученішої термальної водойми – коштують від 80–90 євро! Дешеві лоукост-рейси роблять свою справу – турпотоки до Ісландії зростають шаленими темпами. Такими ж темпами зростають і ціни.
Але з іншого боку, високі ціни на проживання та їжу дещо стримують наплив гостей до Ісландії і «відфільтровують» категорії не дуже цивілізованих туристів, які загидили б і затоптали казковий острів дуже швидко. Основні гості тут – американці, британці, німці.
Отже, з одного боку, завдяки туризму економіка країни вистрелила, як ядро з гармати, а з іншого – невдовзі ісландці вирішуватимуть, як захистити свою природу та екологію за такої кількості гостей, які все летять і летять на острів.
А де ж віскі?
Ніде! Так здається на перший погляд. Якось ми з дівчатами, змокнувши спочатку під дощем, потім біля гейзера, а потім знову під дощем, вирішили купити якогось гарного міцного напою і вдома трохи зігрітися. Була субота. У гарному великому (за місцевими мірками) супермаркеті ми нічого не знайшли. Зате отримали консультацію про ісландські методи боротьби з пияцтвом.
Вікінги, особливо у ті вісім місяців на рік, коли не літо, намагаються скрасити свої сірі будні чимось міцним. Тому держава мусила втрутитися. Ніхто їм не каже, що це погано чи шкідливо, ніде не висить соціальна реклама проти алкоголізму. Просто міцні напої: а) коштують страшенно дорого; б) їх немає у супермаркетах. Продаються вони у спеціальних магазинах, і ці магазини не працюють у вихідні дні та на свята. Цигарки теж ніде не лежать на прилавках та у вітринах, про них треба запитати на касі і їх для вас звідкілясь видобудуть.
Про продукти. Українцю, який звик, що у нього влітку і пахучий помідорчик, і хрумтючий свіжий огірочок, і кавунчик з динькою, в Ісландії їсти буде нічого. Тобто тут є м’ясо, риба (дорога), випічка, багато якісних і не дуже напівфабрикатів.
Але мені особисто не вистачало справжніх свіжих запашних овочів та фруктів! Та у ісландців на те є вагомі причини. Вони могли б розорати свої незаймані луки і засадити картоплею та огірками. Але оті луки, які ніхто не косить і не займає, то і є їхній скарб і те, заради чого мільйони туристів їдуть на острів.
Ти їдеш на машині майже порожньою дорогою, а уздовж неї біжать табуни напівдиких скакунів, чиї гриви тріпотять на вітрі. Там вони живуть, там виводять потомство, граються, скачуть. Вівці також напівдикі і пересуваються з якоюсь не властивою для овець швидкістю.
Майже всі ті землі – у приватній власності. Але ніхто зненацька не бере і не будує посеред поля багатоповерхівку чи цементний завод або ще якесь одоробло. Луки мають лишатися луками, вулканічні поля – вулканічними полями. Все це тягнеться до обрію і акуратно обтягнуте дротом, який показує, що це – приватне!
Де ми мокли
Мокли ми всюди! На пляжах – чорних вулканічних і звичайних, на полях під дощем, біля водоспадів, таких велетенських, що сухим там ніхто не лишається, у печерах, де звідусіль – вода, біля гейзерів, що вибухають раптово могутніми фонтанами, у термальних водах.
Температурний режим в Ісландії влітку дуже приємний. Не холодно і не спекотно – +15. Погода змінюється швидко і дивитися прогноз на завтра треба по всьому острову. Бо завжди знайдеться латочка, де немає дощу, туди можна їхати. Та навіть дощ нехай вас не зупиняє!
Є ділянки узбережжя, де постійно дме дуже сильний вітер з моря. Там мало людей і подекуди розкидані маленькі рибальські села. З білими або чорними низенькими будиночками, іноді – порослими травою і мохом на дахах. Овець і коней у тих краях куди більше, ніж людей.
Періодично зустрічаються засмаглі й обвітрені фермери на потужних автівках чи тракторах. Якщо ви знехтували порадами бувалих, з’їхали з дороги чи виїхали на пляж – такий фермер буде вам як знахідка. Бо тільки він або ще якісь місцеві на машинах із великими колесами зможуть вас витягнути з халепи. На пляжі чи у полі ви, найімовірніше, вгрузнете.
«У нас тут не все є тим, чим здається», – напучували нас Любомира та Михайло – українці, які запросили нас на острів. – На вигляд твердий пісок може виявитися зибучим і засмокче колеса, а на вулканічних полях варто їхати лише второваними дорогами, а ще краще – на звичайній машині узагалі не з’їжджати з траси».
Так воно і є! Ми застрягали на прекрасному чорному пляжі. А йдучи вулканічними лавовими полями, відчували, що ґрунт просідає і пружинить під ногами. Автівка може і провалитися у якусь лакуну чи печеру. Ми спускалися в одну таку по драбині. Там земля провалилася і відкрила людському оку цілу мережу печер!
Дорога на острові теж, як батут – коли поруч проїздить вантажівка, вас підносить вгору і опускає вниз! Гадаю, це якесь спеціальне ноу-хау на випадок землетрусів. Підсипка під трасами дуже висока, обабіч, як правило, немає огорож. Тож ландшафт, який видається продовженням траси, може бути на два метри нижчий за рівнем і можна з дороги впасти на поле. Тому перевищувати дозволену швидкість (90 км) не варто.
Взагалі, у Ісландії ніхто не заморочується менторством. Просто за все, чого не можна, доведеться заплатити такі штрафи, що бажання порушувати закони і приписи відпадає вмить.
Ніч, де ніхто не спить
Я не описуватиму конкретні місця, де варто побувати. Ми побували не всюди. Бо жили в одній локації – екопоселенні, схожому на колонію людей на Марсі. І звідти робили вилазки. А щоб побачити все, чи майже все, треба їхати і зупинятися дорогою. Ми ж щоразу, їдучи кудись, ще ті ж самі 200 чи 300 кілометрів мали подолати на зворотному шляху. Не доїхали до айсбергів і до льодовика, не добралися до пташиних островів, де гніздяться пташки пафіни-тупики – символ Ісландії.
Хоч Ісландія і «країна криги» – вона здатна розтопити будь-яке серце! Але серед усіх красот є одна річ, яка була особливою насолодою – вечір полярного дня! Вам знайомі оті моменти перед заходом сонця, які так люблять фотографи, коли тіні стають довгими, а кольори – нереальними?!
Годині о сьомій-восьмій вечора наставала ця мить і час зупинявся – вона тривала майже до ранку! Нам так щастило, що навіть якщо день був понурий, увечері з’являлося сонце і ця нескінченна мить все одно була! Ми в цей час, як правило, пхалися із якогось віддаленого пляжу чи водоспаду і з її настанням у нас відкривалося друге дихання.
Світ навколо ставав нереальним, незмінно низькі хмари забарвлювалися у неймовірні кольори, небувалих барв набирали мохи і море. Ми співали пісню «ніч яка сонячна, місячна, ясная», бо іноді на небі одночасно були обидва світила. Дорогою ми зустрічали інших, тих, хто як і ми, не може спати в таку чудову сонячну ніч. Птахи і коні теж не спали!
Місцеві вікінги рушали до магазинів, підкупити харчів на ніч. Магазини працюють цілодобово, а на дверях вашої улюбленої крамнички одного дня може з’явитися напис «поїхала, буду через два місяці». Бо влітку всі живуть на повну і можна робити те, що хочеться, а те що треба – відкласти на потім! Зима буде довгою, ще буде час!
Дякуємо українцям Любомирі Петрук та Михайлу Мельнику і усій їхній чудовій родині, що відкрили нам Ісландію