Про що розповідає меморіал у Биківні

Юлія Колісник
Фото автора і надані Ольгою Озоліною

Туризм не завжди означає розваги, але будь-яка подорож – це пізнання світу, і часом – найгірших його сторін… Та й негоже ігнорувати власну історію, особливо коли вона поруч. З цією думкою я вийшла на зупинці Биківнянські могили – сірість, мряка і чорні хрести в рушниках – похмура околиця лісу, де колишня тоталітарна влада буквально закопала десятки тисяч людей

У підручниках це називають «Великим терором», а тут, під Києвом, його кривавий слід – найбільше в Україні місце поховання жертв сталінських репресій – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».

Зайти можна безкоштовно, але варто ще й звернутися до співробітників, які проведуть екскурсію (теж безкоштовно), бо сама по собі прогулянка тут лише роз’ятрить душу – це те місце, де треба усвідомлювати побачене. Мене зустрічає старша наукова співробітниця Ольга Озоліна, пропонує випити кави, перш ніж ми підемо «дорогою смерті» в сумну гущавину заповідника.

! DSC_9958

Правда з архівів

У маленькій будівлі на мене чекала не лише кава, а й екскурс в історію місця… У липні 1937 року політбюро ЦК ВКП(б) затвердило постанову «Про антирадянські елементи». Почали працювати позасудові каральні органи, згодом вийшов прямий наказ про репресії щодо «куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». Їх розстрілювали у Києві, в чотирьох місцях. За іронією долі, в одному з тих – на вул. Липській, 16 – розташована адміністрація Заповідника.

Ховали на Лук’янівському кладовищі, але азарт НКВС – як би цинічно це не звучало – тільки розпалювався, тому невдовзі там вже просто не залишилося місця. Власне з цього і починається моторошна історія Биківні.

Президія Київської міської ради виділила у №19-20 кварталах Биківнянського лісу таємну ділянку «для спецпотреб НКВС». Об’єкт площею 5,3 га «закутали» триметровим зеленим парканом з колючим дротом, поставили спостережні вежі, пропускний пункт і щоночі аж до початку окупації 1941 року, звозили сюди сотні трупів. Тіла скидали навалом у заготовлені ями і просто засипали вапном та грунтом.

! DSC_9873
26-річну Марію Баглій-Іваненко розстріляли в 1938 році за звинуваченням у шпигунстві на користь Японії

Працівники заповідника не дають цим шокуючим фактам права на забуття: багато працюють в архівах, шукають матеріали, компонують стенди з документів, світлин, листів, організовують фото-документальні виставки. Так допомагають відвідувачам зрозуміти контекст доби.

Звідки ми знаємо, що людина похована тут?

Ольга Озоліна: «Після створення ділянки тіла всіх розстріляних звозили тільки сюди. А у кожній архівно-кримінальній справі є виписка з акта про розстріл, де зазначено, де і коли людину розстріляли. То ж, на підставі цих даних і результатів археологічних досліджень, ми можемо стверджувати, що тіло поховане у цьому місці.
Скільки точно людей тут лежить, ми не дізнаємося ніколи. Від 20 до 100 тисяч, кажуть різні історики. Мабуть, правда десь посередині. Ми якось підрахували: якщо кожного дня, без вихідних, наші співробітники будуть опрацьовувати особові справи – на це піде років з десять».

! DSC_9874
Батька Степана Бандери – Андрія – розстріляли 10 липня 1941 року

Усе таємне стає явним

Як не дивно, першими «таємну ділянку» викрили гітлерівці в 1941 році під час окупації Києва. На неї звернули увагу і місцеві мешканці. Для них

НКВС-ники придумали легенду, мовляв, тут розташовані артилерійські склади. Озброївшись лопатами, німці й селяни розкопали… масові поховання. Одразу ж у «Берлінському біржовому віснику» (29.09.1941) виходить пропагандистська стаття про жахи радянського режиму. Яка-не-яка, а все-таки перша публічна згадка про це місце. Статтю багато разів передрукували, в тому числі газета «Українське слово» (редакторка Олена Теліга).

Після війни таємна ділянка витримала три брехливі урядові комісії (1945, 1971, 1987 рр.). Радянський уряд запевняв, що у Биківні поховані жертви фашизму. І лише у липні 1989 року вдалося офіційно довести, що Биківнянський ліс – це могильник жертв політичних репресій НКВС. Сьогодні заповідник має статус національного, останки ексгумували і захоронили у двох братських могилах – на українській та польській частинах.

По слідах старої рани…

Історичний монолог пані Ольги перериває охоронець: «Там відвідувачі з Польщі приїхали…» Двоє чоловіків та дві жінки йдуть упевнено й гіда, вочевидь, не потребують. Наздоганяємо їх – на вітання сивочолий пан відповідає різко: «Ми не туристи! У мене тут дід похований…» Уже згодом, коли моя супутниця запевняє, що хоче тільки допомогти їм зорієнтуватися, поляки м’якшають і приязно розповідають історію, що привела їх здалеку сюди.

Одного дня в Острозі (до 17 вересня 1939 року це була територія Польщі) навесні 1940 року НКВС-ники заарештували директора місцевої гімназії Віктора Добровольського. Відтоді ані дружина, ані троє доньок не мали від нього жодної звістки. За два тижні сім’ю вислали до Сибіру… Сьогодні одна із дочок – пані Тереза Добровольська – тут зі своїми племінниками Мар’яном та Лехом Бжозовськими – онуками «ворога народу».

! DSC_9889
Тереза Добровольська (на фото ліворуч) приїхала в Биківню із Польщі. Тут покоїться її батько – Віктор Добровольський, розстріляний у 1940 році

Їй 79, батька востаннє бачила ще в ранньому дитинстві, того злощасного дня; чоловіки знають про діда з родинних переказів. І, напевно, усі вони ніколи б не дізналися, яка доля його спіткала, якби приятель з їхнього містечка не відвідав якось Україну. Той поляк заїхав, з-поміж іншого, подивитися і на Биківнянські могили, вчитувався у пам’ятний перелік розстріляних, аж раптом його погляд вихопив знайоме ім’я – Віктор Добровольський! Приголомшлива новина миттю долетіла до Польщі – здивуванню родичів не було меж.

! DSC_9910

…пані Тереза плаче, шепоче, схилившись навколішки до граніту – неймовірно трагічна і зворушлива зустріч доньки з татом. На меморіальну плиту крапають сльози і холодний дощ, брати натирають її до блиску, прикріплюють поруч з іменем портрет дідуся – тепер трохи легше, принаймні не гнітить невідомість.

! DSC_9924

Тут ми брати по нещастю. Від рук НКВС постраждали не лише мешканці Країни Рад, але й громадяни Польщі – жителі західно-українських земель, які увійшли до складу СРСР у 1939 році. Офіцерів, солдатів, поліціянтів, урядовців, службовців і просто тих, хто чимось не догодив новій владі, спочатку заарештували, а навесні 1940 року вирішили розстріляти без суду і слідства. Польських громадян переміщували з областей до місць страти, в тому числі у Київ. В пам’ять цих жертв з так званого «Українського катинського списку» поруч з українським Меморіалом з’явилося Польське військове кладовище.

Візит Папи Римського

У 2001 році, автомобіль Папи Івана Павла ІІ повернув на Биківню незаплановано, мовляв, понтифік пригадав одне прохання… Посприяв цьому американський мільйонер Артур Луковський – син одного з численних «ворогів народу», приречених на розстріл. Ставши дорослим, він присвятив життя вшануванню пам’яті батька і подібних до нього.

! pope
Папа Іван Павло ІІ побував у Биківні під час свого візиту в Україну 2001 року

Артур Луковський був почесним членом Київського товариства політв’язнів і жертв репресій, він автор і видавець книжки про трагедію Биківнянського лісу, також спонсор фільму на цю саму тему. Мільйонер неодноразово писав листи до понтифіка з проханням відвідати місце пам’яті жертв терору і, як видно, домігся бажаного.

Мене закусали комарі та гнітючі думки. Видимо-невидимо імен наших співвітчизників тісниться на високих плитах, ніде й сльозині впасти. Але людська туга нестримна, вона у портретах на корі дерев, у синьо-жовтих, уквітчаних стовбурах, а десь між гілля – й самі душі жертв… Усі вони тепер знайшли спочинок у могилі під козацькими хрестами.

До слова, у Биківнянському лісі похована ціла громада невеликого міста, якщо завважити соціальні ролі розстріляних. Серед «ворогів народу» – еліта України: науковці, художники, письменники, артисти, режисери, військові, священики, прості робітники і селяни.

Є навіть посіпаки з НКВС. Останнім судилося лежати в одній ямі з людьми, яких ще вчора вони самі застрелили! Тодішня влада не любила залишати свідків.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

fourteen − 4 =