Василь Біленко
Фото автора

– У вас недостатньо грошей на рахунку, – повідомляє дівчина на рецепції готелю Рейкарц Чернігів.
Я ніяковію і зиркаю на свою супутницю: романтичний вікенд починається незвично. Та вдає, що нічого не почула.
– А дайте мені чек, – прошу у готельєрші. Скільки?! 11500 грн?! За одну ніч у стандарті?!
– Вибачте, – тепер уже ніяковіє дівчина з рецепції. – Я помилково додала ще один нулик.

Романтичний вечір і романтична ніч пройшли як по маслу.

Вранішнє сонце погукало на прогулянку містом. Від вулиці Гетьмана Полуботка (де розташований готель) до центру дуже близько. Пішохідна зона рясно заповнена кав’ярнями і ресторанами.

– Два капучино!

Від запашного напою очі нарешті повністю розплющилися: як же гарно навколо!

На Алеї Героїв голосно лунала музика і магнітом тягнула до себе: опиратися не було сили, кофеїн уже подіяв.

Виступала якась місцева група, а інша група – тим, кому за сорок і далі, весело й невимушено танцювала. І робила це так заманливо, що лише вроджена незграбність стала на заваді для участі в імпровізованому вуличному шоу.

Вдалині біліла церква. «Катерининська церква, XVIII ст., охороняється законом», прочитав на табличці.

Якщо збігти вниз від церкви до дороги (що я й зробив), відкривається величний вид і на культову споруду Київського патріархату, і на зелену гірку з висадженим кущами словом «Чернігів».

Тут – центральний в’їзд до міста, по суті, його візитівка.

! DSC_0071
Чернігівський колегіум було збудовано у XVII столітті за підтримки гетьмана Івана Мазепи

Задзвонили дзвони. І не лише в Катерининській церкві, а й далі. Ми пішли на ті звуки й опинилися в дитинці – древньому центрі Чернігова, біля Свято-Преображенського собору. Час зведення собору – ХІ століття. Це ж ровесник Софії Київської!

А ось і Дніпрові кручі! Пардон, це ж Десна, не Дніпро. Виглядає річка в Чернігові незвично, нерівнинно, як на Київщині. Кручі – історичні вали – надійно захищені стародавніми гарматами, їхні жерла спрямовані на південь.

! DSC_0024
Одна з дванадцяти чавунних гармат, які стоять на чернігівському Валу – місці, де колись була фортеця. Позаду видно Катерининську церкву

Це одне з улюблених місць фотографування, судячи з кількості людей на чорних жерлах гармат.

Народ ходить розслаблений, на позитиві, чимало у вишиванках (бо неділя), та мова переважно російська, хоча, мабуть, і не зовсім була б зрозумілою для її справжніх носіїв.

– Ну а я єй і говорю, что нужно додєржіваться дрескода, – розповідає молодиця своєму кавалеру.

На звернення українською (в ресторані, магазині чи на вулиці) відповідають також по-нашому.

– О 13-й годині відбуває теплохід з прогулянкою по Десні! – кричить гучномовець із річкового вокзалу, що височіє над зарослою Десною (у липні води вже зовсім мало).

– Давай покатаємося! А до відходу теплохода прогуляємося ще он туди! – тикаю рукою на якусь чергову церкву.

Супутниця слухняно погоджується: романтична ніч не пройшла даремно.

! DSC_0839
Одноповерхова архітектура на вулиці Белінського. На задньому плані видно Єлецький монастир

Чим далі від центру – тим більше одно- і двоповерхових будинків.
– Чомусь це мені нагадує твори Островського, – супутниця зупинилася перед дерев’яною хатою. – Як у п’єсі «Гроза» чи «Безприданниця», принаймні я так собі уявляю.

Дерев’яні хати виглядають дуже колоритно і душевно. Під вікнами червоніють ружі й помідори, декоративні і їстівні рослини мирно співіснують, на грядці порпається курка, на ганку лежить маленький чорний собака, а у вікні ліниво розтягнувся гладкий кіт.

! DSC_0893

Чергова церква виявляється Єлецьким Успенським монастирем, збудованим Святославом Ярославичем, сином Ярослава Мудрого. З певним острахом заходимо всередину (а раптом тут скажені бабці!) і гуляємо територією.

«Дзеркало». Служниця на могилі ігуменії Амвросії на території Єлецького монастиря
«Дзеркало». Служниця на могилі ігуменії Амвросії на території Єлецького монастиря

Поки я бігаю навколо у пошуках вдалого ракурсу, до моєї супутниці підходить служниця у чорному одязі. Я напружуюся, і вже готовий, що нас привселюдно виганяють із монастиря, а потім накладають анафему. На підмогу не поспішаю, вичікую.

– Вона розповідала мені про квіти, які тут посадила, – ділиться розмовою супутниця. – Бідкалася, що деякі зав’яли.

На телефоні вже дванадцята тридцять.

– Ходімо на кораблик, – нетерпляче підганяю.

До пристані йдемо іншою вулицею. Цікаво, що це за вежі такі, і колючий дріт? Схоже на якусь в’язницю. «Чернігівський слідчий ізолятор», читаю на табличці. І хоча це теж історична будівля (1802 рік), сюди точно не хочеться втрапляти за жодних обставин.

Річковий порт
Річковий порт

На пристані ще зо два десятки таких як ми обурено дивляться вслід теплоходу, а на годиннику лише 12.45.

– А що ви хотіли?! – одразу переходить в атаку касирша річпорту. – Теплохід наповнився пасажирами і пішов. Ну й що, що раніше за розклад. Чекайте наступного – буде через дві години.

Ми вирішили приїхати через рік. Бо цей вікенд і так вдався!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

two × 1 =