Сміття як стиль життя

Ми – цивілізація сміття.

У Тихому океані утворився континент зі шматків пластику площею до мільйона квадратних кілометрів – Велика Тихоокеанська сміттєва пляма, він же Тихоокеанський сміттєворот та Пластиковий суп. Виявив його наприкінці 1990-х яхтсмен та океанолог Чарльз Мур. Пізніше, 2016 року інша експедиція Мура виявила ще один сміттєвий острів площею до 2,5 мільйона квадратних кілометрів – біля берегів Чилі. Активісти, аби привернути увагу, навіть направили до ООН петицію з вимогою визнати Велику Тихоокеанську сміттєву пляму окремою державою.

Сьогодні на екзотичних курортах, які раніше асоціювалися з білосніжними пляжами та земним раєм, риби у воді стало менше, ніж пластикових пляшок та стаканчиків. Мандрівники шукають вже не безлюдних островів, а островів, де буде менше сміття.
Ми засмітили й космос. Космічне сміття на орбіті Землі – відпрацьовані частини супутників і ракет – досягло критичної маси.

У світі щороку продукується кілька мільярдів тонн сміття. В Україні – 300 мільйонів тонн відходів, з них до 15 мільйонів тонн твердих побутових відходів, у Києві – від 1 200 000 тонн до 1 500 000 тонн на рік.

Сухі цифри не зачіпають. Тому уявімо!
Столичного сміття вистачить, аби завантажити 60 тисяч сміттєвозів. І якщо ці сміттєвози вишикуються один за одним, вийде колона завдовжки приблизно 500 кілометрів. Відстань від Києва до Львова. Такий собі сміттєвий міст між двома мегаполісами, в одного з яких – найбільше в Україні звалище (полігон у Підгірцях), в іншого – найстаріше (Грибовицьке).

Для прикладу – на полігоні, куди Київ вивозить своє сміття, вже нагромадилося приблизно півтора мільйона кубічних метрів отруйного фільтрату. Якщо його об’єднати в одну водойму – вийде озеро завбільшки як Синевир у Карпатах. І це лише один полігон. А в Україні понад 6 тисяч санкціонованих сміттєзвалищ і приблизно 33 тисячі стихійних.

Сміттєзвалища вже займають 7% площі нашої держави. Це майже 44 тисячі квадратних кілометрів. Це п’ять Кіпрів, два Уельси, більше, ніж Швейцарія або Нідерланди, як одна Данія чи Естонія або ж половина Англії.

Навіщо я це пишу? Бо дуже легковажно думати, що кожного з нас окремо це не стосується. Коли чотирнадцята частина України вкрита сміттям, це стосується всіх!

Ступінь цивілізованості суспільства, зокрема, визначається і ставленням до сміття.

Ми, українці, давній етнос, нам понад тисячу років. Для порівняння – російському етносу близько 300 років.

Англійцям (англосаксам) приблизно 1000 років. Наші «однолітки» – німці, італійці, французи. І вони змогли прибрати у своєму домі. Чому ж не можемо ми? Я не зосереджуватимуся на питанні, чому у нас на державному рівні досі не вирішено проблему переробки відходів. Про це багато пишуть різноманітні експерти. Вони розмірковують на тему – чому ми не переробляємо.

А чому ми все загиджуємо? Хочу висловити історико-культурологічну гіпотезу, яку почула від одного науковця. Здатність засмічувати все навколо себе за принципом «після нас – хоч потоп» властива для окремих народів і вона тече у їхніх венах. Найбільше гидять ті, котрі історично були або кочівниками (все одно далі підемо), або рабами (все одно воно не наше).

Ми не кочівники. То хто ж ми?
Кріпацтво, а отже рабство, існувало у нас досить довго. І рабська психологія досі притаманна для частини українців. Не дбати про майбутнє, своє та своїх дітей. Не знайти в собі сил та волі змінити щось навколо. Думати, що якщо нічого не робити, якось воно буде.
Це лише гіпотеза. Не хочеться думати про себе як про рабів, які не здатні керувати своїм життям.

Ми залишимо своїм нащадкам мистецтво, літературу, винаходи та стартапи і пам’ять про нашу вічну боротьбу за вихід з рабства. Але навіщо все це на землі, загидженій пластиком, з водою, отруєною фільтратом, і повітрям, яким неможливо дихати?..
Я не хочу покладатися на «якось воно буде», робити вигляд, що нічого не помічаю. Колись в Індії, на запитання «і як ви живете з усім цим жахом навколо», індус, що мав великий фармацевтичний бізнес, відповів нам «я просто зашторюю вікна у своїй автівці». Досить нам зашторювати вікна, це не допоможе. І одного дня ми прокинемося у державі, яку інакше ніж Великою сміттєвою плямою і не назвеш.

Леся Москаленко, головний редактор
Малюнок Максима Паленка

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

three × four =