Надія Базів

Свято

У цей день дуже стримані за характером кувейтці, «відриваються наповну». І – незалежно від віку – веселяться, мов діти. Одягають костюми та сукні із кольорами державного прапора, масово гуляють берегом затоки, гасають автомобілями, сигналять, радісно вигукують: «Кувейт, Ель-Кувейт». І – ми таке побачили уперше – обприскують одне одного піною. Піни не шкодують…

DSC_1147

Так ось уже 57 років поспіль 25 лютого мешканці однієї з найзаможніших і найуспішніших країн світу відзначають День Незалежності від британського протекторату. З цієї нагоди тут немає параду чи помпезних урочистостей. Кувейтці просто відпочивають. А вони вміють це робити.

DSC_1149

Ель-Кувейт
За розміром Кувейт – одна з найменших країн світу: у 35 разів менша, ніж Україна. Поруч – великі простори сусідів – Саудівської Аравії та Іраку. Омивається затокою. Ми називаємо її Перською. Місцеві – Арабською.

Українці про Кувейт знають. але небагато. Ще менше тих, хто хоч раз бував у цій державі. Торік, наприклад, Кувейт відвідало трохи більше 200 наших з вами співвітчизників. Здебільшого, у робочих справах чи в справах бізнесу. А ті, хто не був у Кувейті, уявляють його по-різному. Чорне золото, жінки у чорному, піщані бурі, бедуїни, … – так і є. Але не лише так. Бо сучасний Кувейт – це модерна країна, де багатство здається навіть у повітрі…

SHE_0503
Перська затока. Фото Sherif Ismail

У цій державі нема ні рік, ні озер, ні сіл, ні хуторів. Тут лише одна адміністративна одиниця. Це столиця. Розташована вона на березі Перської затоки. І називається Ель-Кувейт. А заснували місто у 1613 році бедуїни.

Кувейтські вежі. Фото Sherif Ismail
Кувейтські вежі. Фото Sherif Ismail

Коли я приїхала у цю державу вперше – а це було років з десять тому – найвищою спорудою були Кувейтські вежі…. Їх три. Колись вони використовувались- як водний резервуар. Зараз води в них нема. Зате є ресторан. Сюди приходить майже кожен гість країни. І не тільки тому, що тут смачно готують. А тому, що з їх висоти Ель-Кувейт – мов на долоні.

Sherif Ismail Photos®20170208
Сучасна архітектура. Фото Sherif Ismail

Це місце донині залишається візиткою столиці. Але не найвищою будівлею. Бо його давно вже догнали і перегнали інші архітектурні шедеври. Вони тут ростуть, як гриби після дощу, – сказали б ми. А кувейтці так не скажуть. Бо гриби-труфелі ростуть у піску і називаються фага. А дощ взагалі велика рідкість.

Сьогодні пальма першості належить 80-поверховій вежі Аль-Хамра. Її Висота 414 метрів. Вона удвічі нижча, ніж славнозвісна дубайська Бурдж Халіфа. Але… кувейтці – люди амбітні. І саме в них років через 15 має з’явитися найвища споруда у світі. Башта запланованого «Міста шовку» матиме висоту понад тисячу метрів. І цей новий шедевр у пустелі коштуватиме кувейтцям 86 мільярдів американських доларів

Якби ви хотіли купити у цій державі житло, у вас нічого б не вийшло. Бо ні земля, ні нерухомість іноземцям у Кувейті не продається. А от кувейтці в Україні купити нерухомість можуть. І купують…

Емір

Снігу у Кувейті ніколи не було. А от гроші з неба, буває, падають. Наприклад, 7 років тому з нагоди 50-річчя Незалежності усім своїм громадянам влада роздала по 3 500 американських доларів. Просто так.

У нас главою держави є президент. А в Кувейті – емір. У перекладі з арабської це слово означає вождь.

Emir
Емір шейх Сабах Аль- Ахмед Аль-Джабер Аль- Сабах та глава дипломатичного відомства Кувейту в Україні Рашид Хаммад Аль-Адвані. 2016 рік

Держава Кувейт – конституційна парламентська монархія. І династія Аль-Сабах править з 1756 року. За той час було 9 емірів. Нинішній глава Кувейту – його Величність шейх Сабах Аль-Ахмед Аль- Джабер Аль-Сабах на престолі з 29 січня 2006 року.

MES_8616

Портрети глави держави часто можна побачити на вулиці. Кувейтці еміра не лише поважають, а й люблять – як батька І є за що.

Допомогти своїм співвітчизникам з житлом і дати їм шанс на роботу тутешня влада вважає своїм святим обов’язком. До того ж право на власний будинок для кожної сім”ї записано в Конституції Кувейту. За певних умов безплатним житлом забезпечуються також одинокі жінки.

27744721_1432797380179987_337478249_o
Заступник міністра інформації Кувейту Фейсал Аль Мутлакем

Земля для будівництва першої оселі надається кожній родині безплатно. А на спорудження будинку видається безпроцентний кредит 100 тисяч динарів – а це 330 тисяч доларів. Після іракської агресії у 90-х усі борги по кредитах на будівництво житла кувейтцям були списані. Років з 10 тому тут списали кредитів на 1 мільярд доларів.

Пенсія тут у середньому 5 тисяч доларів. При першому одруженні наречений отримує від держави подарунок на весілля у розмірі 4 тисячі динарів. А це 13 тисяч 350 американських доларів. Коли народжується дитина щомісячно держава перераховує на її рахунок понад 160 доларів. Щомісячно. І аж до повноліття.

Розлучені жінки теж ображеними не залишаються. Бо щомісяця одержують майже півтори тисячі доларів. Аж поки не знайдуть роботи. Допомога безробітним – 800 доларів.

Добробут кувейтців залежить від ціни на нафту. Коли вона зростає, це відчуває на собі кожен громадянин. Бо кожна родина тоді забезпечується безкоштовним продуктовим пакетом на 18 місяців.

Чорне золото

Доля Кувейту схожа на долю інших держав, які колись були бідними. А потім з’явилась нафта і вони розбагатіли. Сьогодні ця держава володіє 9 відсотками світових запасів нафти. І входить у першу десятку за рівнем ВВП. Щодня у Кувейті видобувають понад три мільйони барелів нафти.

05_saudi_300

А почалось усе років 80 тому. Приватна фірма із штаб-квартирою у Лондоні -адже Кувейт на той час перебував під протекторатом Великобританії – виявила на цій землі чорне золото. Розробки нафтових промислів призупинила друга світова війна. А одразу ж після її закінчення, тодішній глава Держави Кувейт урочисто повернув срібний вентиль, який приніс країні перший барель нафти.

У 1961-му Кувейт проголосив незалежність. І завдяки експорту нафти швидко збагатився. Протягом наступних десятиліть нафтова галузь успішно розвивалася, Відкривалися нові компанії – не тільки приватні, а й державні.

Нині приватних нафтових компаній тут нема. Кувейт став одним із провідних світових продуцентів і експортерів нафти та природного газу у світі . Щороку тут видобувається понад один мільярд барелей чорного золота. І належить воно виключно державі.

Дороги для багатих

У Кувейті нема залізниці. Нема тролейбусів. Нема трамваїв. І метро поки що нема. Громадський транспорт – лише рейсові автобуси. Головний транспорт – автомобіль.

Театр починається з вішалки, держава – з доріг. Зручні, якісні, добре освітлені вночі, кувейтські дороги для заможних людей у заможній державі. До того ж таке враження, що це не дорога, а постійно діюча виставка найсучасніших авто світу. Ми мали змогу у цьому переконатися, бо чимало часу провели у тягучці. А затори у Ель-Кувейті – частіше, ніж у Києві. Бо тут у кожній родині – по 5-6 автівок. Це навіть стало темою дискусій в парламенті. Аби вирішити проблему було прийнято рішення: якщо у тебе більше двох автівок, то треба платити податок. Приблизно 150 доларів за авто.

01-overall

Дуже поширені серед кувейтців англійські, американські та японські автівки. А ще вони віддають перевагу джипам і спортивним автомобілям. Найпопулярніший колір – білий.

Аварії на дорогах ми бачили часто. Але, якщо у власника є страховий поліс, то ремонт авто для нього безкоштовний Якщо нема страхового поліса, то треба платити самому.

Кувейтці – хоч знають, що це влетить їм у копійку – часто перевищують швидкість, припарковуються в недозволених місцях і розмовляють за кермом по телефону. Це найпопулярніші порушення. Нам розповіли, що коли заборонили спілкуватися під час дорожнього руху, то було зібрано штрафів на мільйони американських доларів.

Дороги у Кувейті – за нашими мірками – ідеальні. Але самі кувейтці так не вважають. І постійно їх ремонтують. Аби не було жодного камінчика. . А якщо ж каміння під час руху пошкодить дзеркало чи вікно, то держава відшкодує витрати на ремонт.

Бензин тут дешевий. Один літр 95-го коштує менш як десять гривень.
Як правило, корінні кувейтці купують нові авто. У цій багатій державі вони значно дешевші, ніж у нас.

Тойота Корола коштує, наприклад, 15 тисяч доларів. Позаяк тут не сплачується податок на авто вартістю до 50 000 доларів. І це стосується усіх, а не тільки громадян Кувейту.

Чоловіки у сукнях

Не тільки жінки, а й чоловіки у Кувейті ходять в сукнях. Традиційний жіночий одяг абая – довга чорна накидка. Ще кілька років тому її носили майже усі жінки. Нині вони все частіше надають перевагу кольоровому вбранню. А молоді дівчата взагалі вдягаються у Кувейті, як у нас. Все рідше нині можна побачити жінку у якої прикрите обличчя. І все частіше – жінку в яскравому одязі і з яскравим макіяжем.

DSC_0710

Традиційний чоловічий одяг в Кувейті – дішдаш. Це довга сукня яка прикриває тіло аж до п’ят. Залежно від пори року має різний колір. Влітку – білий, взимку – чорний, або темно-коричневий. Взимку дішдаші з вовни, щоб було тепло, в темних кольорах. А коли літо, то він з бавовни чи шовку світлого кольору.

Найдорожчим матеріалом для дішдашу вважається вовна або кашемір. До речі матеріал використовується такий самий як і для пошиття костюмів, відрізняється тільки покрій.

У мене склалось враження, що чоловіки частіше носять національний одяг, ніж жінки. І ще – люди тут красиві! Ще донедавна Кувейт входив до лідерів країн за кількістю людей з зайвою вагою. Нині здоровий спосіб життя – один із пріоритетів мешканців цієї держави. Чоловіки тут все менше курять. І все частіше займаються спортом.

Діванія – майже, як парламент

У кожному будинку корінного кувейтянина є окрема кімната, яка називається діванія. Вона велика за розміром, і в ній майже нічого немає, крім крісел.

Ця традиція виникла давно. Діди-прадіди сучасних кувейтців, повертаючись із довгих морських мандрів, де вони проводили по кілька місяців у пошуках перлів, збиралися разом і говорили про все на світі. Тоді ще не було ні радіо, ні телебачення. Отож, про всі новини дізнавалися на діванії. Це було як газета чи нинішні соціальні мережі. Перші діванії проводилися у бедуїнських палатках, де в ізольованій секції господар приймав гостей окремо від сім’ї. Ті часи відійшли у минуле. А діванія залишилася.

27785668_1432783210181404_1224817490_o
Діванія

І до сьогодні раз на тиждень кувейтські мужчини різного віку та різних професій сідають на зручні дивани, їдять солодощі, п’ють каву… Спиртного не вживають. Бо в Кувейті його не виробляють, не продають і навіть ввозити в країну не дозволяють. Алкоголь і наркотики тут заборонені.

– Діванія – це як маленький парламент. Це наша культура, наша традиція. Тут ми вирішуємо усі питання, – каже господар діванії, на якій ми побували, Муса Джафар Марафі – людина в Кувейті знана і шанована.

Якщо вас запросили на діванію, це означає, що ви маєте велику шану у господаря. Мене не запрошували. Сама напросилася. Бо жінок на діванію взагалі не впускають. Але – для гостей з України таки зробили виняток.

До речі, сучасним кувейтянкам, схоже, не дуже подобається, що чоловіки збираються окремо від них. І зараз тут, кажуть, з’явились вже й жіночі діванії. У сучасному Кувейті стрімко змінюється усе. І навіть традиції.

Сук

Кувейтці люблять шопінг. Особливо – жінки. Але торгові центри в Кувейті майже нічим не відрізняються від українських. А от східного базару у нас нема. Арабською він називається сук. І купити тут можна усе, чого душа забажає.

Якщо ви любите колорит і якщо хочете поринути в атмосферу арабського світу – вам саме сюди. Щоправда, серед продавців корінних мешканців не побачите. Ще не вистачало, аби багаті кувейтці на базарі продавали… А от за покупками вони приходять на сук із задоволенням.

Один з найпопулярніших товарів на східному базарі – це парфуми. Тут залюбки вам запропонують понюхати ледь не усі парфуми, а то й обприскають ними просто посеред вулиці. Та так щедро, що потім кілька днів пахнути будете.

Ринок поділений на сектори. Багато овочів та фруктів. У принципі, усе це можна нині і в Україні купити. Але, повірте, смак інколи зовсім інший. Бо свіженькі та соковиті. А фініки – просто незрівнянні!

gulf-consult-Kuwait-City-Urban-Development-2030-9

На базарі – порядок і чистота. Людей порівняно із нашими ринками – небагато. І повсюди – запах сандалового дерева. Посудини для його спалювання, які тут продаються, – мають різний дизайн. Є з Індії, Китаю, Палестини. І різна ціна, звісно.

А ще тут є товар, який так часто українці везуть додому з арабських країн як сувеніри. Ми кажемо, що це арафатка. Кувейтці називають цей головний убір – китра. І за його допомогою можна визначити, якої національності той, хто його носить. Кувейтська – червона. Таку вбирають взимку. А влітку тут носять білу.

На ринку можна перекусити. У простенькому кафе – люди різних національностей. Тут – смачно. І хліб свіженький, щойно з печі. Цей хліб називають Іранським. Він дуже популярний у Кувейті. Всі його люблять, бо він дешевий і смачний

Зазвичай тут їдять хліб, схожий на наші коржі. І називають його хубус. Він буває різний за смаком та розміром: від малесеньких, як наші 50 копійок, до велетенських крихких напівпрозорих коржів, які найчастіше їдять під час посту.

Давній сук, про який ми вам розповідаємо, називається Аль-Мубаракія і має 200-літню історію. Для багатьох із кувейтців це не просто базар. Це – спосіб життя. І можливість поспілкуватися

Мігранти

Сьогодні близько 191 мільйон людей у світі проживає за межами своєї країни. У першу п’ятірку країн за кількістю мігрантів входить Кувейт.

Тутешнє населення – 4 мільйони. Із них лише 1 мільйон – громадяни. Тобто якраз ті, на кого розповсюджуються усі численні пільги від держави. Вони працюють здебільшого в урядових структурах, чи мають свій бізнес. Їхня справа – керувати, а працювати є кому.

Красиве життя, яке схоже на казку, допомагають створювати численні мігранти. Вони трудяться на будівництві, в готелях, в магазинах, прислуговують кувейтським сім’ям. Хатню робітницю має кожна кувейтська сім’я. І як правило – не одну.

Найбільше серед мігрантів – вихідців із Індії, Шрі-Ланки, Єгипту, Філіппін. Є й українці. Їх близько 400. Це здебільшого – спортивні тренери, інженери, програмісти, вчителі англійської…На доброму рахунку – українські висококваліфіковані лікарі, якими у Кувейті дуже задоволені і в яких зацікавлені.

Але найбільшу частину української діаспори становлять українки, які вийшли заміж за кувейтців та арабів з інших країн.

Хабібі

Коли вже у Кувейті знайшли нафту, тутешня молодь дістала можливість навчатися за кордоном.

Кувейтські студенти здобували знання у Лівані, Єгипті, Англії, Америці. Згодом цей список поповнили й українські навчальні заклади. Додому кувейтські хлопці привозили з-за кордону не лише знання, традиції країн, де навчалися. А й дружин.

IMG_3196
Українсько кувейтська сімя Світлани Арндт та Халіда Смита святкує День Незалежності

Українка Світлана Арндт та студент Київського медінституту із Кувейту Халід Смит познайомились на передноворічній студентській вечірці. Наступного дня він запропонував їй одружитися. Їхнім планам завадила іраксько-кувейтська війна. Халід добровольцем пішов на війну. А після її закінчення повернувся в Україну, де його чекала не лише наука, але й наречена – хабібі.

D5

З того часу, як Халід Смит повернувся із Києва на батьківщину з дружиною, минуло вже понад 20 років. У їхньому затишному домі багато українських вишивок, картин, сувенірів. Тут переплелись традиції, звичаї і свята.

Кажуть, кувейтець не може прожити без риби, рису і пісні. А у кожній пісні , яку ми чули в Кувейті, є слово хабібі. Це слово перекладається як кохана, коханий. А кохання кордонів не знає… У далекому Кувейті сьогодні мешкає більш як сотня змішаних українсько-кувейтських родин.

Вічне літо

Ми заздримо кувейтцям, що в них вічне літо. А вони нам, що у нас холодно. Особливо, коли тут під +50. А буває більше…Ось тоді вони їдуть за кордон. Подорожують Європою. В Украіну теж приїжджають. Можливо, не так часто, як хотілось би. Але такі факти є…

А от українські туристи Кувейт для себе, схоже, ще не розкуштували. І не лише українські. А дарма. Бо тут є і море. І пляжі. І пустеля. І сади та парки посеред хмарочосів. І вражаючий розміром та архітектурою Культурний центр, в якому виступають найяскравіші зірки світу. І розкішні готелі. Та й, врешті-решт, подивитись, як живуть одні з найзаможніших людей в світі теж цікаво.

27787138_1434713463321712_748574982_o

Хоча, доки є нафта, відпочинковий туризм кувейтців цікавить не дуже.
А от ділові люди приїжджають сюди у справах дуже часто. І звідусіль. З України теж.

Національна валюта – кувейтський динар. Ним тут дуже пишаються. Бо він стабільний. І один з найдорожчих у світі. За один динар я платила 3,03 долара. Кувейтці вкладають гроші, здебільшого, у нерухомість. Або зберігають у банку. Не бояться. Бо тут за всю історію ще такого не було, аби банк збанкрутував.

На мешканців інших країн із Перської затоки кувейтці з одного боку схожі. А з іншого ні. Вони набагато ліберальніші, ніж їхні безпосередні сусіди з Саудівської Аравії чи Іраку. Але не настільки відкриті для туристів – як, скажімо, Дубай.

27785316_1434714509988274_151111121_o

Коли я кілька років тому була у Саудівській Аравії, то тамтешнім жінкам недозволено було керувати автомобілем. Таке право вони отримали недавно. А кувейтянки його мають вже давно. Таке враження, що жінок водіїв тут більше, ніж мужчин. І автівки в прекрасної половини – прекрасніші.

Футбол у Кувейті дуже люблять і поважають
Футбол у Кувейті дуже люблять і поважають

З українцями у кувейтців теж чимало схожого. Вони гостинні. Дорожать своєю родиною. Поважають старших. І вишивають здавна. … А називається їхня вишивка – седу. І про це нам розповів заступник міністра інформації Кувейту Фейсал Аль-Мутлакем, коли ми передали йому у подарунок вишиваний рушник роботи українських майстринь Галини Шкільової та Валентини Симоненко.

До речі, саме Кувейт був першою країною Перської затоки, яка відкрила в Україні своє посольство. І за 25 років дипломатичних відносин ця країна не раз доводила, що вона є нашим справжнім другом.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

six + two =