Юлія Колісник, фото автора

 

Показники термометра  нині запевняють: «Ви у Африці»,  – і ми таки віримо.

Смалить сонце, здаля долинають нерозбірливі співи, на хиткому дерев’яному возі ми їдемо ушістьох: двоє африканців, пара журналістів, білява дівчина у солом’янім капелюсі.

Баба Катерина (служба таксі) та Кінг Ква Зулу
Баба Катерина (служба таксі) та Кінг Ква Зулу

За погонича – бабця Катерина, вони із сивою кобилкою тут – своєрідна служба таксі. По дорозі Кінг Ква Зулу – темношкірий чоловік з чудернацькими дредами – охоче бесідує з нами, особливо про мови, яких знає аж п’ять, але палко захищає рідну – зулу. Тим часом його син Айрі – хлопчак із зачіскою, як у тата, – завзято порпається в соломі.

IMG_6501 !xxx
Служба таксі в Обирку

Це хутір Обирок на Чернігівщині, фестиваль “Мама Африка”. На першому подвір’ї скраю досить велелюдно – це Welcome Centre, тут вас приязно зустрінуть, подарують вам стрічку і незвичайну карту хутора, натомість візьмуть 500 грн (вартість перебування за всі три дні).

IMG_6487 !

Фестиваль вже давно почався, а люди все прибувають: тут і веселі компанії, і мандрівники-самітники, і цілі сім’ї поціновувачів етно. Зі стіни української хати на мене дивиться усміхнений Боб Марлі, з іншого боку ловлю спостережливі погляди дівчат-африканок. Це сестри Гоуп і Дебора – уродженки Нігерії.

IMG_6506 !
Дівчина з Нігерії

– Невже ви прилетіли аж з дому заради цього фестивалю? – запитую.

– Та ні, ми з Тернополя. Навчаємося у медичному університеті. Наших земляків там багато, тож організатори фесту приїхали і запросили нас, – відповідає говірка Гоуп.

Каже, атмосфера тут справді, як вдома, а її мовчазна сестра лиш додає, що от лише краєвиди Обирка зовсім не африканські. Прощаюся з дівчатами, треба ще багато побачити…

IMG_20170805_140156 !
Хліб, випечений в Обирку

Такий фестиваль відбувається тут вперше, однак в цілому ця місцина вже п’ять років зветься мистецькою і збирає гостей з усієї планети на завше цікаві дійства. На хуторі ж, як я довідуюсь, є лише семеро постійних мешканців, і наймудріша з них – баба Уляна. Інтуїтивно відчуваю: це явно цікавий «кадр», тож без запрошення йду в гості:

– Чи тут живе найшанованіша пані Обирка?

– Хех, ну да (впевнено!). Так а шо ж вам треба?

IMG_20170805_123129 !xxx
Баба Уляна у “кроксах”

Я попросила тільки трохи розповісти мені про цей колоритний фестиваль, аж тут почалася прямо-таки інформаційна злива: «Африканці? Да-а, приїхали оце недавно, хліб молотять», – це бабця про афро-українські жнива, що паралельно відбуваються у рамках фестивалю «ХЛІБ своїми руками». Завзято провадить далі: «Я з ними ходила та й ціп  побила, спортила, оно лежить. Жать, правда, не жала, бо приїхали вчора з Бахмача дівки, такі пожилі вже, концерт робить. Танцювали, співали та й в клуб пішли… А ви в клубі не були? Ні?! О-о-о, там красіво…»

Молотьба
Молотьба
Картина в клубі
Картина в клубі

І 87-річна бабця захоплено розповідає, як ходила до клубу, які фільми бачила у тутешньому “Кіносараї”, скільки коштують штани на афроярмарку –  «то хіба ж баба буде носить такі, га?». Уся ця веремія неабияк звеселяє її життя, і раз по раз баба наголошує: «Це все Льо-о-оня…»

Так дізнаюся про засновника цього мистецького поселення Леоніда Кантера.

IMG_6633 !xxx
Леонід Кантер

Вже потроху задкую до хвіртки (бо ж так і до вечора не переслухаєш), коли баба Уляна видає новий перл про африканців:

– Правда, я їх боюсь. Говорить з ними не вмію. От він (Леонід Кантер ред.) якось привіз до мене двох та й каже: «Бабо, знайомтеся», – і пішов по воду. А як я з ними знайомитимусь? А вони, знаєш, такі ловкі, самі обняли мене, поцілували, «Скільки вам, бабо, год? Як живеться?”

IMG_6572 !
На базарі

Бабця Уляна незчулася, як вже і нахваляє африканських гостей і тим самим, певною мірою, втілила мету фестивалю: подолання упереджень, ксенофобії та расизму. Переслухавши всі новини хутора, дізнавшись про найцікавіші місця, за її порадою, іду на африканський ярмарок.

IMG_6669 !
Імпровізований боді-арт

Галас, барви, штовханина, яблуку ніде впасти – базар, він і в Африці базар, тут ця наша примовка набуває буквального змісту.

Тільки трохи дивують продавці своїм нетиповим крамом: традиційні полотняні штани з кумедними принтами (здається, третина гостей у таких ходить), гори всілякого намиста, накладне волосся для африканських косичок, які тут вам і заплетуть. Нашвидкуруч можна перекусити апельсиновими пундиками і ще якимись кручениками, назви яких я не розібрала.

Приязний африканець Ба частує прохолодними напоями, найпопулярніший з яких – баобабовий сік. Солодкава рідина білого кольору з цікавим присмаком, звідки мені знати, що це точно з баобаба? Але Ба запевняє: «З найсправжнісінького! Це традиційний напій, і кожен  готує його по-своєму».

Гаразд, смакую, тим часом неподалік, в окремому наметі, для гурманів проводять кавову церемонію по-ефіопськи.

 

Роздача борщу на обід
Обід коштував 65 гривень (пісний борщ, варена картопля, підлива з африканськими приправами, салат, чай)

Такими наїдками, однак, ситий не будеш, тож люди поволі підтягуються до їдальні. По дорозі трапляються туристи з Франції та США. Слово за слово – і ми вже на місці.

Кажу так, бо конкретніше як «місцем» те не назвеш, «їдальня» тут розкинулася на крутому пагорбі у вигляді лавок, пеньків, кількох столів та сцени (на ній теж їдять). Із посудом, купленим у якогось химерного француза, підходимо по їжу.

З-за трьох величезних казанів усміхаються двоє сонячних африканок  і зовсім юна українка Марта. Вона тут керує процесом: «Терезо, дивись, ополоничок «смол» насипаєш… Отак, «гуд!» – каже напарниці, і та, хоч удвічі старша, справно слухається малу.

IMG_6592 !xx
Видача салату

На обід у нас – картопля, салат і борщ. Африка Африкою, а без української національної страви жоден етнофестиваль не обійдеться.

Окремого слова тут вартий хліб – на Обирку він дивовижно смачний. Чому? По-перше, від зернини до паляниці його викохують українці з африканцями під пильним оком старожилів хутора. По-друге, хліб тут не просто житній чи пшеничний, а з вершками, з насінням і навіть з яблуками.

IMG_6623 !
Обід

Попоїли, додалося сил, і безжальне сонце ще не спалило наш інтерес. Знову обходимо територію, краєм ока зазираємо у “Кіносарай”, до славнозвісної пекарні (яка ж тут візерунчаста піч, вся у петриківських квітках).

Умільці проводять майстер-класи з народних танців, грі на джембе (африканські барабани), балакуни й оратори зібралися на дискусію «Африканське розмаїття – руйнування стереотипів», десь на полі вже зійшлися команди в українсько-африканському футбольному поєдинку… Фестиваль у розпалі, а надвечір тут чекають Катю Чилі, жартують: «Не тільки співатиме – ще й  жатиме хліб».

IMG_6577 !

IMG_6655 !
Плетіння дредів

У «Мами Африки» чимало спільного з ненькою Україною. Трохи в танці, трохи в одязі, щось у звичаях і щось у поведінці людей, дрібка до дрібки –  подібності, а ми нібито й не такі різні етноси, як здавалося раніш. Простуємо стежкою, обіч старої хати темношкіра дівчина набирає воду з криниці, мазаної білим вапном… Вирушаємо додому, а український хутір Обирок продовжує фестивалити по-африканськи!

IMG_6670 !

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

15 − ten =