Олександр Засядько. Від Лютеньки до Місяця

1365

Володимир Біленко

Конструктор перших ракет народився на Полтавщині

 

Село Лютенька – у Гадяцькому районі на Полтавщині, де річечка з такою ж назвою впадає у Псел. А Місяць – відомо де. На нашому супутнику є кратер, названий іменем Олександра Засядька.

Хто ж він такий і за що удостоєний такої честі ще в 70-х роках минулого століття?

Син головного гармаша Запорозької Січі Дмитра Засядька Олександр – перший український конструктор ракетної зброї – прообразів сучасних систем залпового вогню «Град» та знаменитих «катюш».

Народився він у листопаді 1779 року. Батько Олександра після ліквідації Катериною ІІ Запорозької Січі дослужився до генерал-майора, у Лютеньці одержав земельний наділ – їхнє родинне урочище з велетенськими дубами й досі зветься Засядьківщиною. Козацький гармаш і свого десятирічного хлопчика віддав у науку до Артилерійсько-кадетського корпусу.

У 18 років підпоручика Олександра Засядька призначено в артилерійський батальйон на Херсонщині. Невдовзі – італійський похід під командуванням Суворова, у 1806–1812 роках – участь у російсько-турецькій війні під командуванням Кутузова. Кмітливого, винахідливого й мужнього офіцера нагородили орденами Георгія, Володимира, Анни… А за особисту відвагу й героїзм під час штурму фортеці Разград капітан Засядько отримав найпочеснішу в Російській імперії іменну зброю – золоту шпагу «За хоробрість».

Першим володарем такої зброї став Багратіон, а третім, уже після Засядька, – за наслідками Бородинської битви фельдмаршал Кутузов.

Зрештою, така вже робота у військових – воювати, а війни в першій половині ХІХ століття Російська імперія вела майже безупинно. І про Олександра Засядька, якби він був просто військовим, навряд чи згадали б ми сьогодні.

Однак талант винахідника в характері й діях Засядька переважав.

Уявімо собі: 35-річний бойовий офіцер, увінчаний лаврами за хоробрість, продає маєток під Одесою і на виручені власні гроші відкриває піротехнічну лабораторію. 1815 року – експерименти з бойовими ракетами, які сягають невиданої на той час відстані – до 3000-4000 метрів.

Невдовзі конструює установку, з якої можна вести залповий вогонь шістьма (!) пороховими ракетами – за 125 років до появи славетних шестиствольних «катюш».

Так уже склалося в історії людства, що війни, гостра потреба мати найдосконаліші засоби в арміях стали чи не найважливішим чинником розвитку науки й техніки.

Наш видатний земляк – у цьому ж руслі. 1820 року він очолив щойно народжене Михайлівське артилерійське училище (згодом – академія).

Під його керівництвом створюється Санкт-Петербурзький арсенал (кращий і досконаліший за будь-які європейські того часу).

Під його орудою – пороховий завод, піротехнічна лабораторія. І один за другим винаходи: гарматні лафети, переносна машина для пересування гармат найбільшого калібру, пороховий млин тощо.

Аж до організації масового виробництва зброї в ракетному закладі. Коли Олександрові Дмитровичу йшов 49-й рік, його призначили начальником штабу артилерії російської армії.

Завдяки йому ракетною артилерією були озброєні не лише сухопутні війська, а й Чорноморський флот та Дунайська флотилія.

Під час штурму фортець, утримуваних турками – Браїлів, Шумна, Варна, вирішальну роль відіграли «катюші» Засядька.

1834 року Олександр Засядько за станом здоров’я пішов у відставку й оселився в Харкові.

Генерал-лейтенанта полишали сили, але не згасли мрії.

Він конструював машину, яка могла б здолати Дніпровські пороги, працював над удосконаленням ракет (перший у світі заснував термін «ракета»), поглядаючи на овіяне романтикою нічне небо й Місяць, на якому майже через 200 років після народження винахідника на його честь буде названо кратер, адже розроблені ним розрахунки та принципи реактивної тяги і балістики – вагомий внесок у розвиток космонавтики.

Помер Олександр Засядько весняної пори 1838-го, за півтора року до свого 60-ліття. Поховали його, як і заповідав, у Курязькому монастирі на Харківщині.

Могила не збереглася – революціонери 1917 року зробили свою справу.

Книжка про Олександра Засядька була заборонена в УРСР

000 spaga book

Уперше в ХХ столітті Україна мала дізнатися про свого видатного земляка з книжки «Шпага Олександра Засядька» Юрія Нікітіна, яку видало видавництво «Молодь» 1979 року – до 200-ліття від дня народження винахідника. Та не судилося. Видання спричинило «зубний біль» головному компартійному ідеологові України Валентину Маланчуку. За його особистою вказівкою книжку вилучили з продажу, було наказано 30-тисячний тираж порізати на макулатуру. Також передбачалося покарати мене, тоді головного редактора видавництва «Молодь», яке видало книжку. А саме – виключити з лав Компартії і звільнити з роботи. Майже двомісячний пресинг закінчився… звільненням самого Маланчука – в апараті ЦК КПУ виявилися й порядні люди. Було порятовано й книжку, але, рятуючи її, ми змушені були продати увесь тираж у Білорусії. Я залишився на посаді й у колі дотепних друзів дістав прізвисько «шпагоглотатель».

Володимир Біленко, головний редактор видавництва «Молодь» у 1970-х роках

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

thirteen + two =