Одна яхта, два тижні, чотири острови і тисяча миль в Атлантиці

Василь Біленко, фото автора

Листопад 2014-го, місто Ла Лінья, марина Алкадеса, сонячний ранок. Скеля Гібралтар натискає на марину своєю 426-метровою висотою.

20141103_123630
Вид на скелю Гібралтар з іспанської марини

Ми прямуємо до міста, аби скупитися перед 600-мильним переходом до острова Мадейра.

20141103_111858
Рідина для людини важливіша за їжу. Особливо та, що містить алкоголь

20141102_135621

На сусідньому причалі помічаємо яхту із київським номером на борту.
– Слава Україні! – вигукуємо у відкритий яхтенний люк.
– А я не знаю, что отвечать – з’являється із середини голова. – Я из Севаста.

Толік, так звати хлопця, капітанить на цій яхті в Іспанії. Власник –український екс-міністр-втікач, ім’я якого Толік не розголошує. Яхта йтиме на Канари для участі в ARC (Atlantic Rally for Cruisers), атлантичному переході для круїзних яхт, який проводиться щорічно за маршрутом Гран-Канарія – Сент-Люсія (Кариби).

Толік радить заправлятися соляркою не в Іспанії, а «за рогом», у Гібралтарі. Що ми й робимо, відшвартувавшись в Іспанії.

 

IMG_0979
На гібралтарській заправці

Заправник на Гібралтарі, узрівши жовто-блакитний прапор, заявив, що вартість дизелю у нього нижча за українську. Майже не збрехав – 1,1 євро за літр. Дозволив поблукати по території заправки, за межі якої нам виходити зась: потрібна британська віза (зараз, 2017-го, маючи в паспорті мультишенген, можна відвідувати Гібралтар без британської візи).

3 листопада, 14.00. Відшвартовуємося. Наступна тверда поверхня очікується через 4-5 діб.

DSC_0170
Гібралтарська протока. Корабель заходить із Атлантики в Середземне море. Найменша ширина протоки – 14,4 км

За прогнозом – уночі сильний західний зустрічний вітер до 35 вузлів, який о дев’ятій ранку наступного дня має ослабнути й зайти з півночі. Ми повинні прибути на Мадейру не пізніше ранку 9 листопада, оскільки цього дня один із членів команди вилітає назад на Київ.

Плануємо якомога далі просунутися до посилення вітру, перечекати в морі, і далі рухатися у швидкому темпі.

На столі парують стейки із телятини. До них – спагеті із твердих сортів пшениці, іспанське вино, позаду освітлений сонцем Гібралтар, а попереду інтригуюча, але приємна невідомість. Життя вдалося!

На яхті нас семеро. Розбиваємося на вахти: двоє чоловіків по три години. Я не беру участі, але завжди напоготові.

DSC_0176
Перед штормом, який почнеться за 5 годин

Із заходом сонця вітер посилюється, здіймається хвиля. Опівночі дме 30 вузлів з поривами до 35. Це не шторм, але плавання далеке від комфорту. Висуньтеся на швидкості 60-70 км з машини і ви відчуєте цей вітер!

Усередині яхти гармидер – б’ється скло, падають телефони і планшети, важкі предмети перекочуються від борту до борту.

– Там як у блендері, – жартує товариш, в черговий раз висунувшись назовні, щоб блювонути за борт.

Намагаємося триматися проти вітру і хвилі, але згодом міняємо тактику: йдемо до хвилі приблизно під кутом 40 градусів. Вітрила не ставимо, використовуючи тільки рангоут (щоглу) і двигун. Швидкість – 1,5-2 вузла. Десь у Африці блимають вогні Танжера і його околиць, за милю від нас дрейфує велике судно.

А може варто було почекати до ранку на березі, – вкотре питаю сам себе. – Тоді не факт, що встигнемо на Мадейру. Якщо вітер посилився точно за прогнозом, так само має і ослабнути – заспокоює внутрішній голос.

До вітру підключається злива. Куртка-непромоканець добре захищає вище пояса, а що нижче – мокре, як хлющ. Дощова вода часом змінюється на морську: коли яхта черпає носом хвилю, і та, перекочуючись тринадцять метрів (довжина яхти), досягає корми і нас.

Ніч тягнеться неймовірно повільно. Звертаємося до всіх відомих богів, вітру й океану та вони поки не чують: пориви вже сягають 40 вузлів. Це справжній 8-бальний шторм.

Згадується фраза із книжки відомого англійського яхтсмена Адларда Колса «Під парусом у шторм»: всі яхтсмени, хочуть вони того чи ні, рано чи пізно потрапляють в шторм. І зазначає основну причину: поспішають до місця призначення, бо закінчується відпустка.

Нарешті світанок. Океан білий від піни і дощу. На мокрі речі уваги вже не звертаєш – погляд прикутий до годинника. Дев’ята!

Раптом вітер поступово вщухає, пориви не більше 30, і змінює свій напрямок, зайшовши з півночі. Це диво! І який точний прогноз на http://passageweather.com.

IMG_1078
Ранок після шторму. Фото не передає розмір хвиль

Такий вітер нас цілком влаштовує, ставимо вітрила й прямуємо тепер уже своїм курсом. Хоча слово «прямуємо» не зовсім точне. Вітер змінився, а хвиля ще ні. Її висота (за тим же прогнозом) – 4-5 метрів. І котиться просто в ніс. Яхта повільно здіймається на гребінь і з гуркотом падає донизу.

Найбільше це відчувається у носовій каюті, де скоцюбившись у вологій постелі, я намагався заснути після безсонної ночі.

Потужна сила підіймає догори. Мить невагомості, тіло майже відривається від ліжка, безкінечно довгий політ у прірву і удар об воду, немов об асфальт. Яхта здригається і здається, ось зараз розпадеться на тисячі маленьких яхточок.

Сну тут точно не буде – перебираюся до кают-компанії.

DSC_0200
На нічній вахті

Час тече нерівномірно і не має абсолютно ніякого значення. За простір відповідає автопілот, який веде нас курсом 260. Другий день проходить як увісні.

DSC_0214
Третій день плавання. – Шторм? – Який шторм? Сонячно і весело 5 листопада на півдорозі від континенту до Мадейри

Ранок третього дня сонячний. Команда весело ділиться деталями штормової погоди.

– Ваня стояв у кают-компанії біля правого борту. Потім підстрибує, перекручується у повітрі, перелітає через стола і приземляється на дивані біля лівого борту, – сміється Роман. – Ти що спецназівець, морський котик?
– Ваня, ти тільки більше стейки не роби. А то після них увесь час за бортом висиш, – звертається до «кока» Андрій.

DSC_0257
Краще, коли без шторму

На столі в кокпіті з’являється каструля із супчиком. Команда розправляється зі стравою і просить ще.

Життя налагоджується.

Хвиля довга, вітер до 20 вузлів, яхта спінює воду форштевнем, долаючи одну милю за десять хвилин. Позаду – половина шляху. На четвертий день вітер втомився і зник.

IMG_1160
Автомобілевоз на наші запити по радіо нічого не відповів

Океан розправився і не віриться, що буквально позавчора він намагався розтрощити яхту.

Метрів за двадцять помічаємо черепаху. Метрова істота лежить на спині й діловито гризе целофановий пакет. Помітивши гостей, черепаха перевертається у нормальне положення, зиркає оком, робить вдих і пірнає від гріха подалі.

Захотілося черепахового супу…

Переможне просування на захід уповільнюється. Йдемо на двигуні – сьогодні вже сьоме, післязавтра літак додому.

IMG_1129
Ловимо акул на живця. Глибина – 4 кілометри

– Ви яхта «Сара»? – чути англійською із радіостанції. – Це танкер «Арктика», нам повідомили, що зникла яхта «Сара».

Танкер проходить за півмилі від нас. Ми кажемо, що ми не «Сара», а «Піна Колада».

– А вы говорите по русски? – питають із танкера.
– Немножко говорим – відповідаємо.

Надають нам прогноз погоди (вітер буде!), цікавляться, чи потрібна допомога і які є прохання.

– Та ніби ніяких, – закінчуємо сеанс зв’язку. І вже через хвилину кричимо навздогін: – Крым верните!

DSC_0268
Мадейра! Ура!

8 листопада, п’ятий день подорожі. На горизонті видно три пірамідки – це острів Порто-Санто, сусід Мадейри. Земля! Очікуваної ейфорії немає, але рухатися вперед, бачачи землю, значно приємніше.

Рух вперед зупиняє марина Квінта до Лорда на сході Мадейри, куди ми дісталися о 17-й годині. За 123 годин здолали понад 600 морських миль, середня швидкість – близько 5 вузлів. Результат не рекордний, але позитивний.

Марина Quinta do Lorde знаходиться на сході Мадейри, неподалік від мису Ponta de Sаo Lourenсo quintadolorde.pt
Марина Quinta do Lorde знаходиться на сході Мадейри, неподалік від мису Ponta de Sаo Lourenсo
quintadolorde.pt

На 9 каналі викликаємо марину. Відгукуються і просять почекати. Зустрічає хлопець на моторці. Махає рукою, веде за собою і показує місце. Висаджується на пірс і приймає швартові. За 20 хвилин оформляє документи в офісі. Одна людина на всю марину! Ще й сміття прибирає. І швець, і жнець, і в марині молодець…

DSC_0316
Десь там, у синій далечині, ми були ще вчора

Зранку орендуємо дві машини і намотуємо кілометри на серпантинах Мадейри. Я на острові вдруге, але захоплення не проходить. Скелі Ponta de São Lourenço, біля підніжжя яких розбиваються велетенські хвилі, блакитна безодня на всі чотири сторони, вітер, який валить з ніг.

dsc_0362
Острів Мадейра. Вид на Атлантику. Температура води ніколи не опускається нижче +18

По дорозі – ландшафти із фантастичного фільму. Марна справа описувати краєвиди: Мадейра унікальна.

DSC_0511
Село на Мадейрі

Дістаємося до міста Сантани. Славиться своїми яскравими хатками під очеретом.

Більшість хаток – це магазинчики із крамом, сувенірами чи мадерою. В одній із хиж (не розфарбованій і занедбаній) живуть алкоголіки. Жінка, вбрана в якесь лахміття, вибігла на вулицю впіймати курку, яка хотіла вмерти під колесами нашої машини.

dsc_0450
Місто Сантана. Постановочне весілля для телебачення. Один із учасників шоу впіймав чорного котяру й поспішає на майданчик. На задньому плані – традиційні хатки з очеретовими стріхами

dsc_0452

На центральній площі два десятки місцевих жителів у старовинних костюмах зображували традиційне весілля. Процес знімало телебачення.

Голод пригнав до ресторану.
– Яка у вас є місцева страва? – цікавимося у приємної офіціантки.

Вона радить взяти котлету. Згадую смачні котлетки із свинини, які робила бабуся в дитинстві… Шлунок підтвердив правильність рішення.
– Мені котлету! Ну і вина місцевого звичайно!

Пройшла вічність, аж поки не принесли котлети. Це були здоровенні (кілограмові точно) шматки м’яса, смаженого на грилі. Гора картоплі, купа салату. Година пішла на боротьбу з котлетою. За перемогу!

DSC_0523 DSC_0534 DSC_0540

DSC_0542

Завершили нашу поїздку у Фуншалі, столиці острова. Атмосфера блаженства, унікальна рослинність, португальська архітектура…

250 миль до Ла-Пальми після п’ятиденного переходу видаються прогулянкою. Прощавай Мадейра!

20141110_145338
Позаду – Мадейра

Нарешті погодні умови ідеальні: вітер до 20, хвиля попутна. Наша швидкість 7-8 вузлів, максимум – 9, коли з’їжджали з хвилі. На ніч паруси рифили (зменшували площу), про всяк випадок перестраховуючись. На підході до Ла-Пальми – штиль і дощ. Марина знаходиться у самому кінці порту, і, щоб дістатися до неї, необхідно отримати дозвіл диспетчерської служби. До речі, у XVII столітті порт на Ла-Пальмі був третім по величині портом у Європі.

DSC_0689
Порт на острові Пальма

Дозвіл отримали, і на світанку, великодушно пропустивши поперед себе здоровенний контейнеровоз і круїзний лайнер, гордо зайшли в Санта-Круз-де-Ла-Пальма, столицю п’ятого за розміром острова канарського архіпелегу.

 

Марина затишна, двоповерхова, з ресторанами і магазинами. До центру міста – 10 хвилин неквапливої ходи.

DSC_0678
Балкончик

З Ла-Пальми почнеться черговий кінець світу. Поки що спить вулкан Кумбре В’єха, який рано чи пізно прокинеться і вибухне. Відколеться західний шматок острова, впаде у воду, спричинить гігантське цунамі, яке зі швидкістю 500-800 км добіжить до США і зруйнує все Атлантичне узбережжя…

Тому, поки острів цілий, варто його обдивитися.

Прийшли прикордонники-митники, попросили паспорти, документи на яхту і капітанські права. Перефотографували і повернули, порадивши взяти машину для ознайомлення з островом.

DSC_0652
Острів Ла Пальма

– А машини уже розібрали, – ошелешив «прокатник» автомобілів. – Зранку прийшов круїзер, набігли пасажири, і прокатних машин в Санта-Крузі не залишилося.

Ми переконалися в цьому, обійшовши всі контори.

dsc_0727
Балкони в Санта-Крузі змагаються між собою в декоруванні і зачаровують роззяв

Санта-Круз називають містом балконів. Не сучасних склопакетних потвор, а витончених дерев’яних із різьбою і з рясною рослинністю. Квіти, кущі, трава ростуть на балконах. Тільки дерев ще не вистачає.

Мова уже якась зрозуміліша: іспанська, а не португальська. Буенос діас, граціас, маньяна… Майже рідна.

dsc_0646
Капітанська каюта іспанського галеона. Морський музей в Санта-Крузі-де-Ла-Пальма, острів Ла-Пальма

Наймаємо 6-місне таксі за 60 євро на дві години. Часу вистачило, аби піднятися на 1400 метрів і побачити найбільшу у світі кальдеру (кратер) вулкана – 9 км в діаметрі. Мільйони років тому ми б перетворилися на попіл, стоячи на цьому місці (та й хто б нас завіз сюди тоді), а зараз приємна прохолода соснового лісу схиляє до сну.

DSC_0699
Звідси почнеться кінець світу, – пророкують песимісти

На одній з табличок зазначено, що такого-то року тут дув вітер швидкістю понад 300 км на годину. Сосни висмикувало із землі, як буряки на городі.

Повертаємося до міста. Вечеря, і о 22-й рушаємо на Гомеру, до якої 40 миль.

Ніч зоряна, видимість ідеальна. Одразу чотири Канарських острови сяють вогнями: позаду Ла-Пальма, попереду Тенеріфе і Гомера, а далеко праворуч – Ієрро (найменший і найзахідніший канарський острів). Відстані між островами – 50-100 км.

DSC_0822 DSC_0816 DSC_0814

«Світає, край неба палає…». Сонця ще не видно, але хмари забарвилися у гарячі кольори. Такі світанки можна і не фотографувати – вони й так стоятимуть перед очима довго…

dsc_0772
Перед світанком. Пором “Фред Ольсен” прямує з острова Ла-Пальма на острів Гомеру. Видно вулкан Тейде

Заходимо в марину в центрі Сан-Себастьяна – столиці острова Гомери. Я тут втретє, і тому все навколо знайоме. Гомера полюбилася Христофору Колумбу, і він побував тут від двох до чотирьох разів (за різними джерелами).

DSC_0831
Марина на Гомері. Прямо, в обіймах хмар, – острів Тенеріфе

По-перше, на Гомері він заправлявся водою і провіантом, Гомера була його останньою сушею перед плаванням до Нового Світу…

А по-друге, губернаторша острова була його пасією.

На острові повно туристів – листопад вважається високим сезоном. Але цього разу нам пощастило – останню машину в прокаті забрали ми. Тунелі, серпантини, тераси…

З північної частини острова видно Ла-Пальму, де ми були вчора. Зі східної – Тенеріфе, де будемо завтра. На вершині Гомери нічого не видно – суцільна біла хмара «осідлала» найвищу точку острова – 1488 метрів. Десь у цій імлі ростуть лаврові ліси, унікальна особливість Гомери.

DSC_0836
Туман на Гомері

Гірський ресторан, місцева страва – коза. Смачно, і така порція, що на два дні вистачить.

На центральній площі Сан-Себастьяну обрізають платани, батьки чекають своїх чад із англійської школи, відкривається кафе, де збираються яхтсмени, Каса Колон (будинок Колумба) вже зачинений. Чесно кажучи, робити в ньому нема чого – музейчик бідненький.

dsc_0877
Кінь пасеться на острові Гомера. Видно вулкан Тейде на Тенеріфе. Тейде – найвища точка Іспанії – 3718 метрів

На горі розташувався готель Ель Парадор. Збудований у 1928 році, у колоніальному дусі, дуже стильний. У внутрішньому дворику – фонтан і купа постояльців із планшетами (фонтан – зона вай-фай), у дворі справжній ботанічний сад. Басейн, лавочки з видом на вулкан Тейде на сусідньому Тенеріфе…

DSC_0899
Вид на Тейде

О 4-й ранку виходимо у море. Штиль, тепло. О восьмій нас вітають гринди – невеликі кити (трохи більші за дельфінів; 5-6 метрів), які ліниво лежать на воді. Живуть зграями, харчуються рибою, пірнають на глибину до 600 метрів.

20141114_094042
Кит-гринда «засмагає» в протоці між островами Тенеріфе і Гомером

На Тенеріфе є навіть спеціальні денні екскурсії – спостереження за китами. Гринди чомусь уподобали протоку між Гомерою і Тенеріфе, мабуть через велику кількість туристів.

О 16-й прибуваємо в марину Радазул неподалік від Санта-Крузу-де-Тенеріфе.

Здаємо яхту. Все. До наступного океанського плавання.

dsc_0906
Тенеріфе. Серфер катає свого собаку

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

sixteen + 1 =