Андрій Михайленко

Я з дитинства полюбив Угорщину. Змалечку ми з сім’єю багато подорожували цією країною, і з кожним новим місцем мені западали в душу нові й нові угорські цікавинки

У цілющих термальних водах Хайдусобосло – курортного містечка за кілька годин їзди від кордону з Україною, я вперше хлюпався років у п’ять. Теоретично так робити не можна – дітей до 12 років у термальну воду не пускають, але тамтешні лікарі «не на мікрофон» кажуть, що самі виросли у тій воді. Звичайно, тоді я ще не знав, що вода лікувальна, та чудове відчуття тепла, шовковистого дотику, незвичного, але приємного запаху люблю й досі.

Потім була Північна Угорщина – Мішкольц-Тапольца, Егер, лісисті пагорби, якими можна милуватися, слухаючи улюблену музику… І, звичайно, майже у кожній подорожі ми навідувалися й до Будапешта.

Пам’ятаю кудлату сумирну ламу у будапештському зоопарку, товстелезні платани на острові Маргіт, які ми не могли обхопити навіть учотирьох, з батьками та братом. А яке там було морозиво!!!

hajduszoboszlo_wine_fest

Мабуть, саме з нього почалася моя любов до ще однієї угорської «принади» – кухні. Насправді, кухня вирізняє Угорщину з-поміж інших країн. І саме про гастрономічні угорські мандри я хочу розповісти докладніше. Розмаїття м’ясних страв та делікатесів, супи та рибні юшки, марципани, калачі, тістечка, ретеши…

Розпочну з основної страви, з якою асоціюється для мене (і не тільки) Угорщина, – гуляшу. Цей насичений, духмяний суп з великою кількістю яловичини, картоплі та моркви, з цікавими відтінками кольрабі та паприкою завжди зустрічав нас на столах після виснажливих прогулянок та екскурсій.

gulyas_elisee

А ще буває гуляш із копченим м’ясом та квасолею, теж надзвичайно смачний. Угорці дуже люблять та поважають цей суп гуляш, навіть започаткували відповідний фестиваль, який проходить щорічно і навіть у кількох місцях. Взагалі, важко згадати таке фольклорне свято, яке обходиться без цього супу-бренду.

На фестивалях та ярмарках його варять у величезних казанах – «бограчах», але є він у меню кращих ресторанів. Повірте, ця народна страва може виглядати й дуже вишуканою. А те, що це саме угорський, а не німецький, не чеський суп, підтверджує сама його назва: «гуляш», а точніше, «гуйяш» – вигадка «гуйяшів», тобто, пастухів.

Продовжуючи тему супів, не можна не розповісти про юшку – «халасле». Моря в угорців немає, зате друга за довжиною річка Європи Дунай та повноводна Тиса повністю забезпечують їх найрізноманітнішою рибою. Ця юшка готується з чотирьох видів риби, цибулі, зеленого перцю, помідорів та паприки. Шкода, що на відміну від гуляшу, який ми частенько їмо вдома, на юшку моя мама не наважується…

Зате, на мою радість, ще один популярний в Угорщині суп-рагу із м’ясом, грибами, морквою, селерою, приправлений естрагоном та вершками, присмачений кружальцем лимону, давно й надійно оселився у нашій домашній книзі рецептів. Це щоб ви не думали, що угорці не знають нічого, крім паприки.

1455878403_840_2900szelltamas

Тому після такого ситного супу можна спокійно обмежитися десертом. Десерти, солодощі в Угорщині теж класні. Дитинство та перші рази, коли я був у Хайдусобосло, подарували мені одне дуже смачне враження: «шомлойську галушку». Бісквітне тісто, просочене ромом, шоколад, збиті вершки – як не дивно, все не дуже солодке і не жирне, словом, те, що треба.

Взагалі, я люблю солодощі не менше за м’ясо, й Угорщина і в цьому мене не розчаровує. Не можу не згадати марципани – суміш подрібненого на борошно мигдалю і цукрового сиропу або цукрової пудри. В Угорщині марципани вважаються національним скарбом, і виробництво їх перетворилося майже на мистецтво. А де місце творам мистецтва? Правильно, у музеї. Музей марципанів є під Будапештом, у Сентендре, у містах Кестхей та Егер. У цих музеях і картини, і скульптури, і меблі, і яйця Фаберже – виключно з марципанів, і теоретично їх усі можна з’їсти. Та ніхто з туристів не гризе експонати, зате везуть солодкі сувеніри: дітям – кольоровий їстівний «пластилін», колегам – набори з різними смаками, коханим – вишукані марципанові троянди.
Та досить про традиційні наїдки. У тренді – висока кухня, і в цьому Угорщина теж не пасе задніх. Докази? Можу навести декілька.
По-перше, вже п’ять будапештських ресторанів мають «зірку Мішлена». А це, за тлумаченням фахівців, означає, що у програму відвідин угорської столиці варто включити і знайомство з ними.
В одному з таких «зіркових» ресторанів – Onyx – працює шеф-кухарем Тамаш Селл, який у 2017 році представлятиме Угорщину на все­світній Олімпіаді шеф-кухарів у Ліоні – змаганні під назвою Bocuse d’Or. Та мова зараз навіть не про те. Головне, що європейський відбірковий тур Bocuse d’Or відбудеться цього року, а саме 10–12 травня у Будапешті!

Добре, ви цілком справедливо можете сказати, що честь приймати таке змагання отримає по черзі кожна із 20 європейських країн-учасниць. Та я маю один особливий аргумент: вперше в історії Bocuse d’Or усі учасники будуть готувати свої конкурсні страви – одну м’ясну й одну рибну – виключно із угорських продуктів. А журі оцінюватиме ці страви під супровід виключно угорських вин! Визнання, чи не так?

Шкода, що Bocuse d’Or змагання суто професійне, і ми не зможемо там «причаститися».
Та щось мені підказує, що варіації на тему конкурсних страв і, напевно, із конкурсних продуктів, а саме ніжки молодого оленя та дунайської стерляді з’являться у меню багатьох ресторанів. І пересвідчитися у цьому пропоную вам самим.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

15 − eleven =