Туреччина, Фетхіє, марина Yacht Classic Marina. Перед початком круїзу представники чартерної компанії The Moorings проводять брифінг-інструктаж: куди йти і що дивитися. Разом із нами – сім’я французів, які орендували моторний катамаран. Дівчина-менеджер легко переходить із англійської на французьку, догоджаючи усім. У нашому розпорядженні тиждень, хочеться обійти якомога більше.

Василь Біленко, фото автора

– На півночі рекомендую зайти до гирла річки Дальян, – демонструє дівчина слайди презентації. – Тут ви пересядете на туристичні човни, які провезуть вас річкою. На узбережжі – гробниці лікійських царів, видовбані у скелях тисячі років тому. Після прогулянки зможете прийняти грязеві ванни.
– На півдні на вас чекає Кекова – старовинне місто, яке занурилося у воду після землетрусу.
Ми обираємо південь.

– А на Родос можна зайти?
Питання до Деніза, менеджера компанії.
– Звичайно, можна. Зараз запрошу поліцію, митників, оформимо документи, заплатите 200 євро. Прийдете на Родос – знову оформите документи і віддасте 200 євро. А коли повернетеся у Фетхіє – втретє доведеться розстатися з 200 євро – за повернення в Туреччину, доброзичливо пояснює Деніз.
– А простішого шляху немає?
– Є. Ви просто йдете на Родос. Щоправда, це на ваш ризик – страховка на яхту в Греції не діє, – лякає Деніз.

54
Ресторан у марині Yacht Classic Marina

Марина Yacht Classic Marina у Фетхіє поки що номер один у моїй колекції яхтових стоянок. Дерев’яний причал з білосніжним рестораном, готель, басейн і пляж. Затишно і по-домашньому.

Тут, як і в сусідній Греції, є такий сервіс: вибираєш у маркеті товари, розраховуєшся і залишаєш назву яхти разом із бажаним часом доставки. Покупки доставлять, поки розслабляєшся пивом біля басейну.

Провіант і люди на борту, подорож починається!

Ще на виході з аеропорту Даламан увагу привернули дві красивенні фотографії, зроблені з вертольота: одна з них – це 12 островів затоки Гьочек, а друга – бухта Олю Деніз, що перекладається з турецької як Мертве море.

1345339_orig
12 островів затоки Гьочек розташовані за 10 км від Фетхіє

Ми прямуємо до островів. Рішення виявляється неоригінальним: біля «наших» островів уже розташувалися десятки яхт і гулет (традиційних турецьких вітрильників).

З останніми променями сідаючого сонця швартуємося по-середземноморськи: ніс яхти прив’язуємо до буйка, а корму розтягуємо до берега, де добрі люди встановили кнехти.
Яхта таким чином міцно закріпляється і менше страждає від вітру та хвиль. Хоча увечері на морі повний штиль. Небо – як у планетарії, видно найменшу зірочку і можна вивчати астрономію. На березі, серед сосен, ніяк не вгамовувалися цикади. Ідилія…

Марш-кидок на південний схід

І хоча вітер попутний, бокова хвиля – наслідок далеких штормів – вносить свою лепту у порушення комфорту. Ми йдемо до міста Калкан, це близько 40 миль від Фетхіє. На цьому відрізку заховатися від хитавиці нема де: всі бухти відкриті. Крім однієї: стоянка підводних човнів, читаємо в лоції, вхід суворо заборонено.

Проходимо метрів за триста від входу в бухту, але жодної субмарини. Мабуть, під водою стоять, зауважує екіпаж.

Калканом у нас називають цінну промислову рибу із ряду камбалоподібних, а от в Туреччині Калкан – місто на лікійському узбережжі Егейського моря. Хоча адміністративно Калкан належить до провінції Анталія, від Фетхіє до міста 80 км гірських доріг.

У нас Калкан практично невідомий, масових турів сюди не роблять: його «захопили» заможні турки та англійці.

За 10 кілометрів від Калкана розташований знаменитий кількакілометровий пляж Патара. На відміну від окупованих туристами мармарисів та анталій, на Патарі й досі можна почуватися дикуном серед споконвічної природи…

Тьотя Лєна із Маріуполя

По дорозі до Кекови, за три кілометри від материка, розташований острів Кастелорізо. Шматочок грецької території, найсхідніша точка еллінської держави.
Не зайти до греків було б помилкою.

dsc_0672
Турецька мечеть на грецькому острові Кастелорізо. Острів знаходиться за кілька кілометрів від материкової Туреччини

Вивішуємо над правим бортом біло-синій прапор Грецької республіки і заходимо в бухту з однойменною назвою.

Раптом нізвідкіля низько над водою шалено ревучи і крутячи «бочку», над нами проносяться винищувачі. Зникають за горою, знову раптово з’являються і йдуть на друге коло…

Йдемо кормою вперед, прагнемо пришвартуватися до пристані, яка є водночас і рестораном. Швартові приймає жінка.

– Я – Лєна, із Маріуполя! – представляється жінка. – Я очам своїм не повірила, узрівши жовто-блакитний прапор! Надзвичайно рада!

Олена приймає замовлення, сервірує стола і поки на кухні смажать-парять, закурює і розповідає:
– На острові живу вже чотирнадцять років, разом із чоловіком-греком займаємося рестораном. Приїжджаємо сюди у квітні й аж до листопада. А тоді разом повертаємося до України, у Бориспіль поблизу Києва, де купили квартиру.
– А що це за літаки у вас? – розпитуємо про винищувачі.
– Це наші ВПС нагадують туркам, що Кастелорізо – грецький острів.

На острові живе чоловік двісті, є аеродром і військова база. Дістаються сюди літаком: Афіни–Родос, а далі, до Кастелорізо, маленьким літачком. Якось син Олени запізнювався на Родос, то літак із Кастелорізо його дочекався і доправив додому. До слова, у літаку він був єдиним пасажиром…

– Чим займаються островитяни?
Ресторани, таверни, все, що пов’язане з туристами. Податки не сплачують, навпаки – надаються пільги. Найбільше тут заробляють бюджетники й військові: Кастерорізо для них як Крайня Північ із надбавками за «вредність».

Олена приносить грецький салат:
– Насправді сир наш, грецький, оливи наші, а овочі – турецькі, – ділиться кулінарним секретом. – У нас не вирощують..
– Ви їжте, їжте…– припрошує Олена. – От тільки піти звідси вам потрібно до 17 години. – Закінчиться сієста і сюди припруться митники, доведеться заплатити 80 євро.

З’являється чоловік Олени. Він побачив український прапор з вінка будинку і, незважаючи на спеку, проміняв прохолоду на спілкування. Одразу запевнив, що з митниками домовиться, і візит на Кастелорізо залишиться для нас безкоштовним.
Довідалися, що Оленин чоловік був на Майдані, представлявся вихідцем із Африки, бо не знав, як поставляться до грека… Найкращим грецьким вином вважає українську горілку.

Митників не дочекалися, заплатили 150 євро за обід на девятьох і рушили до Туреччини…

dsc_0814
Вид з фортеці Кале Кой на бухту Кекова. Ліворуч унизу – причали для яхт від місцевих ресторанів. По центру внизу – гробниці у воді

Кекова. Підводне місто

Увечері якір кинули в бухті Терсане на північному узбережжі острова Кекова. На острові колись (пару тисяч років тому) процвітало місто Доліхісте. А потім землетрус поклав край багатотисячному поселенню. Частина території сповзла під воду, решта була зруйнована.

Зранку з’ясували, що яхта стоїть посеред чийогось двору і прив’язана до стіни будинку. У дворі стояла вода (глибина 2–4 метри), у стіні було видно заглибини під балки дерев’яного перекриття.

Я видерся на гору: як на долоні, було видно затоплені фундаменти, залишки будинків, а резервуар для води, видовбаний у камені, навіть зараз виконував свою пряму функцію: був повен позеленілої дощової води, у якій розмножувалися комарі.
У бухту почали заходити кораблики із туристами, а потім ціла ескадра каякерів…

Ідилічна самотність закінчилася, рушили до Кекова роуд (так називається протока між островом і сушею). Встряли в колону суден, які одне за одним, за 10-20 метрів від берега, курсували вздовж Кекови. Мета поїздки – роздивитися залишки будівель на острові, які здалеку виглядали купою каміння. Деякі будинки збереглися досить добре, не вистачало лише дерев’яних деталей. І, звісно, самих мешканців…

Пірнати біля Кекови суворо заборонено, щоб уберегти артефакти. Враховуючи кількість туристів, подібна заборона не зайва. Більше того, навіть купатися в Кекова роуд не можна. Про це ми дізналися, коли з сусідніх човнів замахали руками, побачивши всю команду у воді біля яхти… І якраз навпроти знака із пловцем, перекресленим жирною червоною лінією.

Зайшли до селища Учагіз, у лоції згадується про комфортну якірну стоянку в захищеному від вітру місці. Тут і справді тихо, але весь берег – суцільний мавзолей. Саркофаг на саркофазі… Купатися на цвинтарі, нехай і кількатисячолітньому…

dsc_08421
Стоянка яхт в Кале Кой безкоштовна. Єдина умова – скористатися послугами місцевого ресторану. Ціни – 10–20 доларів на людину

В Кале Кой, селищі на місці давнього поселення Сімена, нас чекає туркеня. Ще зранку пообіцяли зайти до її ресторану на нічну стоянку. Ловить швартовий, професійно прив’язує до кнехта, а потім починає сваритися. Причина – незрозуміла, нібито – чому так довго. Переборовши власну скромність, частина екіпажу чітко пояснила, що пані не права. Нашим союзником у дискусії став чоловік балакучої туркені. Суперечка припинилася і яхтенний десант перемістився до ресторану, здолавши сорок метрів хиткої (після моря) суші.

Баклажани, айран, кофте, риба, турецьке вино і кава по-турецьки залишили найкращі враження. Новий день підкрався непомітно. Лише половина дев’ятої, а сонце вже припікає немилосердно. Я здійснюю сходження до місцевої фортеці, спорудженої на пагорбі 76 метрів заввишки. Обливаюсь потом: це вчорашнє вино, кава і айран виходять.

dsc_0804
Причали в Кале Кой

У Кале Кої живуть буквально на головах: дахи сусіднього будинку під ногами наступного і так далі… Багато дерев – сосен і олив, на маленьких подвір’ях метушаться кури і кукурікають півні… Є вільні ділянки під забудову з видом на Кекова Роуд… Чого тут немає – так це машин, мотоциклів і велосипедів. Єдиний транспорт – ноги і човни.

dsc_0839
Турецька сім’я снідає у своєму будинку в Кале Кой. Більшість селян зайнята обслуговуванням туристів

Нарешті вершина і фортеця з величезним турецьким прапором. Тільки з висоти стає зрозумілим масштаб давньогрецьких поселень, які зникли через природні катаклізми…
А праворуч унизу помітно у воді малесенький саркофаг, який став символом Кекови у всіх рекламних буклетах.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

15 − one =