Наш маршрут: Ецері-перевал Мезір-Мазері-Ушба водоспад і льодовик-перевал Гул – Местіа – льодовик Чалаад – Єлі -Цвірмі – перевал Чхундер-брід Адішчали – Адіші – Іпра – Ушгулі, потім Батумі і Боржомі.
Цей маршрут-мрія, складений за картами Грузії одного зі мною року народження. Він планувався довго, але реалізувався абсолютно спонтанно, з купою великих і маленьких сюрпризів. Його формувала чарівна природа і добрі люди цього гостинного краю. Девізом походу стало «Жодного дня без пригод»

Анна Корбут, фото автора

Сюрпризи гір

Сувора акліматизація першого дня: ледве повзу на висоті 2 км – це несподівано і прикро. Стаємо ночувати рано під сосною з видом на гори. Моя звичка фотографа – ночувати в максимально високій точці, в ідеалі на перевалі або вершині – у цьому поході реалізується повністю. Всупереч нудному здоровому глузду, ми ночуємо на високих грозових перевалах, відкриті всім вітрам та дощам, періодично без води, але завжди з чарівними краєвидами.

_mg_1631
На виході з селища Цвірмі

Ніч пройшла досить спокійно, хоча нещадно сверблять укуси всіх дрібних і великих літаючих гадів-комах, від яких не рятує ніякий захист.
А вранці нас чекав сюрприз: стадо биків оточило намет і жує наші шкарпетки… Це потім нам пояснили, що тварини просто чекають від нас заповітної порції солі. А тоді найсміливіша половина нашого загону з двох чоловік бігала, розганяючи їх великою палицею. Я, як завжди, документувала на камеру. Зарядка вдалася на славу.

Маршрути в нікуди

На другий день ми заблукали. Немає нормальних карт, а позначки маршруту Ецері-Мазер раптово пішли вбік. Коров’ячі стежки тут натоптані набагато краще туристичних, звірячі теж помітні, а ось маршрут не очевидний.

Спочатку ми знайшли ущелину із струмком, а потім я ледь не полетіла зі схилу: звіряча стежинка закінчувалася практично вертикальним схилом з опалих голок, ноги поїхали. Урок дня: не всім стежкам варто довіряти.

Незважаючи на стреси і різкі вислови, неходжені маршрути залишаються в пам’яті найяскравішими і теплими спогадами. Вони вчать і показують світ з нового боку…
Популярні ж стежки (наприклад, Местіа-Адіші) хоч і красиві, несуть в собі втому сотень ніг і безперервні каравани туристів.

Дворога красуня Ушба

Ушба – гора з характером. Це один з найскладніших «чотирьохтисячників» на Кавказі. З нею пов’язано багато легенд, одна з яких розповідає про богиню полювання Далі і молодого сванського мисливця Беткіля. Богиня приворожила мисливця, і жили вони щасливо, поки він не згадав рідний дім і наречену. Тоді Беткіль втік у село, а богиня розгнівалася і, прийнявши образ тура, заманила мисливця до круч Ушби, де він і загинув.

_mg_1702-1
Селище Ушгулі знаходиться на висоті 2200 м поряд з льодовиком гори Шхара. У селі збереглася башта цариці Тамари.

Ми не штурмували вершину гори, але навіть до льодовика дісталися з другої спроби. Тому що пізній вихід створив проблему: занадто широко розлилися витоки водоспадів, через які йде маршрут.

Урок: виходьте раніше і ставте табір біля гори, навіть якщо всі обіцяють легкий підйом.
Водоспади Ушби – одне з найвеличніших видовищ в Сванетії: стометрові струмені води каскадом падають в кам’яний грот і розсіюються туманом. Вони здіймають сильний вітер, і навіть спекотного дня біля водоспадів прохолодно. Як і скрізь у Грузії, там блукають корови, бадьоро переходячи річки і струмки, в які не кожен ризикне залізти. А над водоспадами лежить льодовик, діставатися до якого потрібно години три по схилу, який дивує то веселою дрібною сипухою, то черговим «поворотом не туди» по руслу струмка.

Далі треба йти убрід. Річка хоч і неглибока, але стрімка: ноги треба ставити впевнено, переходити в першій половині дня легше, тоді менше тануть льодовики. Але найголовніше – вірити в себе: при мені група німкень похилого віку спокійно перейшла її босоніж. Мабуть, це все німецька витримка.

_mg_1697
Селяни відновлюють стару церкву в селищі Ушгулі

Морена – танучий край льодовика – величезна, дух захоплює від близьких вершин, скельних дзеркал та крижаних хвиль. Від льодовика біжать струмки, між каменями видно яскраві плями квітів. Далі починається смертельно небезпечна казка, і групи альпіністів моляться перед сходженням.

Гарний льодовик Чалаад знаходиться біля села Местіа. Підхід до нього дуже простий, а прямо з-під блакитного масиву льоду тече бурхлива гірська річка. Всі льодовики в Грузії присипані камінням ламких сланцевих порід, цим вони відрізняються від льодовиків півночі. Можна йти по візуально міцному камінню і раптово провалитися в нішу всередині льоду або підземну річку, тому варто бути обережним. Чалаад – найдоступніший і красивий льодовик в Сванетії; поруч з нами там гуляли навіть вагітні жінки та діти; шлях до нього пролягає через сосновий ліс і морену з великим зручним камінням.

_mg_0990-1
100-метровий водоспад біля гори Ушба. За 3-4 години можна піднятися до його верхньої частини, там проходить маршрут до льодовика Ушби та скелелазних маршрутів

Гостинність

Гостинність грузинів не перебільшена, і чим менше село, в яке ви зайшли, тим більше уваги вам приділять. Дякуємо родині Квічіані, гостинність якої нас врятувала, коли ми, ледве пересуваючи ноги, повзли по Мазері зі словами «Підкажіть, де хліба купити і води набрати». Бадрі просто відповідає: «У мене є хліб і мацоні, безкоштовно, ходімо!» Виявилося, що нічого цього немає, а готувати будуть спеціально для гостей. Для нас топлять стару піч на дровах і годують свіжими хачапурі і супом, розповідають історії і навіть пропонують нічліг.

Потім ми серед ночі йдемо з Мазері в Південний Притулок. Дійшли тільки завдяки грузинським прикордонникам! Гіа, випадково зустрічає нас по дорозі на службу (в Південному Притулку їх прикордонний пост), проводить прямо до табору і везе наші речі на коні. Так просто: «Ви йдете до посту? Ну і я не поїду, проведу. Давайте ваші речі.» Потім нам до півночі допомагає ставити намет, дає безкоштовно дрова і всіляко допомагає. Таких душевних прикордонників я ще не зустрічала! І, звичайно ж, вони п’ють чачу і пригощають нею весь табір альпіністів.

Трохи побуту
Спробувати смак життя місцевих вдається завдяки живій цікавості.
– А можна спробувати доїти корову?
– Будь-ласка. Приходь через дві години.
– А як ви робите хачапурі?
– Зараз зроблю тісто і покажу.

Доїти корову для міської жительки – занадто складне заняття, мені шкода смикати її дуже сильно, і в підсумку тоненька цівка молока могла б наповнювати відро цілий день.
Хачапурі зовсім не схожі на наші: сулугуні за традиційною технологією роблять з молока з пепсином – ферментом шлункового соку корів. Просто замочують коров’ячі шлунки в банках.

_mg_1592
Чоловік везе сіно на дерев’яних санях, запряжених буйволами

Для приготування хачапурі сир кладуть у звичайне тісто з борошна та води, роблять мішечок, перевертають і розправляють. І ось він: ідеально круглий хачапурі.
Багато грузинів живуть досить бідно, в селах є будинки з вибитими вікнами і проваленими дахами.

_mg_1047-1
Гостинна родина Квічіані в Мезері: Бадрі та його дружина. Чоловік працює охоронцем у сільській школі, після Абхазької війни в нього пошкоджена рука

Їм не вистачає грошей на ремонт, частина людей – ветерани абхазької війни, які не можуть повноцінно працювати. Але їхні будинки затишні і наповнені чарівністю старовини.

В оселях Сванетії в середині головної кімнати стоїть піч, а господар будинку сидить на різьбленому дерев’яному стільці, як на троні. Сванські вежі дивляться бійницями на гори так само, як і століття тому. Розруха і запустіння частини сіл зберігають дух старовини.

А там, де починає активно розвиватися туризм, готелі і кафе заповнюють вулиці, проганяючи історію в глибину кривих вуличок.

Жива історія
Химерна суміш минулого і сьогодення підстерігає в Грузії на кожному кроці. Будинки та сванські вежі, вихідці з далекого минулого, сусідять із сучасними готелями. Старі різьблені меблі зустрічаються не лише в музеях, а на кухнях звичайних сімей.
Унікальні ікони та фрески Х–ХІ століття, вартість яких просто не піддається оцінці, зібрані в колекції сучасного етнографічного музею в Местіа. Такі ж давні речі просто розвішані на стінах погано освітленого будиночка-музею в Ушгулі.
А в печерному місті Вардзія збереглися єдині фрески з оригінальним зображенням цариці Тамари. Їх використовували для її більш пізніх портретів і барельєфів.

Люди
Грузини чудово розуміють українців і від усієї душі співчувають ситуації в країні. Абхазія, Цхінвалі – ці регіони зараз для них закриті, а ситуація на кордонах нестабільна і непередбачувана. Прикордонники розповідають, що сусідня країна ночами пересуває прикордонний паркан! А перешкодити їм не можуть, побоюються нової війни. Саме ветерани першими пропонують свою допомогу мандрівникам і ніколи не просять за це грошей.

_mg_2463-1
Магазинчик на перевалі Годерзі між Батумі та Ахалцихе. «Коротку» дорогу 180 км ми їхали маршруткою 10 годин

Зустрічаєш багато непростих життєвих історій. З Местіа у Зугдіді ми їдемо в машині водія-інваліда, який керує нею за допомогою важелів. Ноги у нього не працюють вже 20 років, а оперували його в Донецьку, де він і познайомився з майбутньою дружиною Танею. Їхній будиночок в Грузії маленький і оточений горіховим садом. Головна проблема – постійна вологість після будівництва Інгурської ГЕС: все в будинку вогке, і у батьків хронічний бронхіт.

А нещодавно в їх будинок влучила блискавка, і потрібно лагодити всю проводку. При цьому сім’я рада гостям, Таня варить борщ і весело коментує грузинську дієту «мацоні-хачапурі», чоловік розхвалює принади місцевого моря. Життя триває, і кожен живе, як може.

Тиждень спокою

Після гір ми поїхали на море. Там нас чекало повне розслаблення, пригоди теж вирішили відпочити і побовтатися в теплих хвилях, стали маленькими і нешкідливими. Берег для зупинки визначали інтернетно-інтуїтивним шляхом: після безлічі відгуків в ФБ та уважного вивчення краєвидів за вікном маршрутки закричали «Зупиніть, де є вихід до моря!» Зупинились після казкової, зарослої джунглями кручі. Виявилося, це селище Букнарі, зовсім недалеко від ботанічного саду Батумі.

Старі дворянські сади, за словами місцевих, пам’ятають ще царицю Тамару. Парковий ансамбль на терасах виглядає дійсно по-королівськи: евкаліпти, мандарини, кедри та інші рослини тропіків висаджені гармонійно і красиво. Уявити, яку форму приймуть згодом ці джунглі висотою від 10 до 50 метрів, міг тільки дуже хороший ландшафтний дизайнер.

_mg_1691
Дівчинка з Ушгулі

На додачу до ботанічних принад місця – море температури теплого супу і напівпорожній пляж. Усі пригоди цих днів звелися до купівлі фруктів за 10 метрів від намету і з’ясування, чи може порядна дівчина ходити в купальнику біля зразкових грузинських дач.

А потім – Боржомі. Падають зірки, і ми бредемо в темряві від сірчаних купалень в центр. Ця дорога без ліхтарів, підсвічена іншими всесвітами і світляками – найкраще місце на цьому занедбаному радянському курорті.

Як доїхати і де жити

Грузія доступна для всіх видів туризму. Відпочинок з наметами і поїздки автостопом дають можливість максимально зануритися в життя дикої природи і місцевих традицій.
Гестхаузи пропонують достатній рівень комфорту за доступною ціною. Якщо вам пощастить, то господарі запросять вас на сімейну вечерю і поділяться розповідями про своє життя. Готелі відрізають вас від реальної дійсності країни, але для всіх пропозицій є свої покупці: Hilton в Батумі, наприклад, влаштовує казахських і турецьких бізнесменів, які ведуть свій бізнес в Грузії.

З транспортом теж все зрозуміло: пішки або на велосипеді, автобусом або попуткою ви рано чи пізно дістанетеся з пункту А в пункт Б. Маршруток дуже багато, ними пересуватися досить просто. Потяги ходять рідше і їдуть довше, однак коштують у кілька разів дешевше. А біля Батумі поїзд їде просто вздовж моря: гарний вид гарантований. Власний автомобіль – мрія для мандрівника, з ним ви будете повністю автономні. Втім, не кожен водій ризикне їздити по гірських серпантинах.

Що скільки коштує
(1 ларі – 10 гривень)

  • 0,4 ларі – міська маршрутка
  • 1 ларі – чай
  • 5 ларі – великий хачапурі або місце для намету в кемпінгу
  • 7 ларі – вхід у печери Прометея, ботанічний сад Батумі
  • 20 ларі – ніч для одного в гестхаусі або хостелі, квиток на маршрутку між містами
  • 30 ларі – оренда коня
  • 200 ларі – номер у 3-зірковому готелі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

15 − 12 =